Переклад статті, вперше опублікованої МКЧХ англійською 23 червня 2022 р.

Перші військовополонені в міжнародному збройному конфлікті в Україні постали перед судом та отримали вироки. Після цих судів відбудуться сотні, якщо не тисячі інших, оскільки сторони конфлікту заявили про свої наміри притягнути військовополонених, які перебувають під їхньою владою, до відповідальності за серйозні злочини: повідомляється, що Росія почала розслідування щодо понад 1000 українських військовополонених, а Офіс Генерального прокурора України заявляє про реєстрацію понад 15 000 заяв про вчинення воєнних злочинів та порушення принаймні 80 проваджень проти тих, хто ймовірно їх вчинив. Водночас Міжнародний кримінальний суд проводить власні розслідування ситуації в Україні. На початку можливої лавини судових проваджень, здебільшого проти військовополонених, доречно пригадати норми, що застосовуються до них під час судових переслідувань.

У цій статті юридичний радник МКЧХ Іветт Іссар окреслює гарантії справедливого суду, які повинні надаватися військовополоненим у разі, якщо проти них порушено кримінальні справи. Ці гарантії передбачені в Третій Женевській конвенції від 1949 р., яку наразі ратифікували всі держави світу. Ці права докладніше описані в нещодавно оновленому МКЧХ Коментарі до Третьої Женевської конвенції.

Існує ризик, що комбатантів, взятих у полон на полі бою, буде піддано різним видам несправедливого поводження, зокрема необґрунтованому чи несправедливому судовому переслідуванню. Будучи інтернованими, вони в менш сприятливому становищі для ефективного захисту, ніж особи, не позбавлені волі. Крім того, під час їхнього перебування в руках ворожої держави вони вимушені зіткнутися також з емоціями осіб, що тримають їх у полоні.

Під час Другої світової війни для багатьох військовополонених ці ризики перетворилися на моторошну реальність. Судові провадження часто супроводжувалися серйозними недоліками. Багато хто постав перед судом та був засуджений, а деякі навіть до смертної кари, без дотримання належної правової процедури. Наприкінці конфлікту та саме через спричинені ним страждання держави узгодили низку мінімальних гарантій для військовополонених, щодо яких здійснюється кримінальне або дисциплінарне провадження. Ці гарантії містяться в статтях 82-108 Третьої Женевської конвенції (ЖКІІІ). Зараз, коли дедалі більше військовополонених мають постати перед судом, пригадати ці норми є життєво необхідним, аби запобігти повторенню помилок історії.

Коли допускається судове переслідування військовополоненого?

У статті 4 ЖКІІІ визначені категорії осіб, які мають бути визнані військовополоненими. Цей статус супроводжується міжнародними нормами, що захищають осіб, які підпадають під цю категорію. Статус військовополоненого надається особовому складу збройних сил держави, тобто комбатантам. Він також надається особовому складу інших збройних сил, що воюють від імені однієї зі сторін конфлікту, за умови, що вони задовольняють певні вимоги відрізняти себе від цивільного населення. Нарешті, право на статус військовополонених мають цивільний персонал, військові кореспонденти, постачальники та інші цивільні особи, які супроводжують збройні сили.

Комбатанти мають право брати участь у бойових діях від імені держави. Після взяття в полон таких осіб може бути інтерновано, щоб запобігти їхньому поверненню на поле бою для участі у бойових діях. Під час їхнього інтернування з ними повинні поводитися гуманно. Важливо зазначити, що вони мають імунітет від судового переслідування за участь у бойових діях (п. 20).

Незважаючи на неприпустимість їх судового переслідування лише за участь у бойових діях від імені однієї зі сторін конфлікту, військовополонені можуть постати перед судом у разі порушення ними кримінального законодавства держави, що тримає в полоні. Крім того, вони мають притягатись до відповідальності у разі вчинення серйозних порушень Женевських конвенцій або інших воєнних злочинів.

Як слід поводитися з військовополоненими у разі їх судового переслідування?

Загальні принципи, що застосовуються до судових розглядів щодо військовополонених

Військовополонені, які повинні постати перед судом, продовжують користуватися захистом положень ЖКІІІ. З цього випливає декілька важливих наслідків. По-перше, продовжує застосовуватись вимога статті 13 щодо гуманного поводження. Вони, як і раніше, повинні бути захищеними від цікавості публіки протягом усього строку інтернування, у тому числі під час їхньої участі в кримінальному провадженні. Незважаючи на те, що цей обов’язок покладений на державу, що тримає в полоні, засобам масової інформації слід обачно висвітлювати судові процеси над військовополоненими, щоб таке висвітлення не піддало військовополонених цікавості публіки та не призвело до їхнього публічного приниження. Не допускається застосування до військовополонених жодних фізичних або психологічних тортур чи інших форм примусу (стаття 17; стаття 99(2)).

У кримінальних провадженнях щодо військовополонених необхідно дотримуватись загальних правових принципів, у тому числі принципу, що полонені мають право на ефективний захист, та не можуть бути примушені до визнання власної вини. Не допускається піддавати їх колективним покаранням (стаття 87(3)), а притягнення їх до кримінальної відповідальності допускається лише за ті дії, за які вони несуть індивідуальну відповідальність. Вони можуть постати лише перед судами, які забезпечать «основні загальновизнані гарантії незалежності та неупередженості».

Незабезпечення військовополоненим права на справедливий та належний суд є серйозним порушенням Третьої Женевської конвенції, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

Принцип асиміляції

Військовополонені є військовослужбовцями. У разі взяття в полон певні стандарти поводження з ними відповідають стандартам, що застосовуються до військовослужбовців держави, що тримає в полоні. Це визначено як принцип асиміляції (розділ A.3.c), який міститься в статті 82 та статті 102 ЖКІІІ.

При цьому посилання на стандарти, що застосовуються до особового складу власних збройних сил держави, що тримає в полоні, недостатньо. Конвенція визначає мінімальні гарантії, які мають бути надані військовополоненим, незважаючи на поводження держави, що тримає в полоні, з особовим складом власних збройних сил (п. 36).

Етапи досудового розслідування та слідства

Вимога щодо забезпечення справедливого та належного суду  починає застосовуватися на етапах досудового розслідування та слідства (п. 4027). ЖКІІІ визнає, що судові розслідування під час збройних конфліктів можуть бути ускладнені. Вона вимагає проведення таких розслідувань «настільки швидко, наскільки це дозволяють обставини». У нещодавно оновленому МКЧХ Коментарі до Третьої Женевської конвенції (надалі – «Оновлений коментар») зазначається, що «в інтересах військовополоненого, який підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, щоб розслідування було проведено ретельно та з необхідною дбайливістю, і при цьому з такою швидкістю, яка б не порушувала ані його право на розгляд обвинувачення проти нього в суді в найкоротший строк, ані право вважатися невинуватим, поки не буде винесено остаточне рішення суду про інше». (п. 4028).

Військовополонені вже позбавлені волі, а отже потреба в досудовому триманні їх під вартою виникає не завжди. Водночас їх може бути взято під варту до судового розгляду, якщо такий захід було б застосовано в аналогічній ситуації до військовослужбовця збройних сил держави, що тримає в полоні, або якщо таке тримання під вартою є необхідним в інтересах національної безпеки. Досудове тримання під вартою за жодних обставин не може тривати більше, ніж три місяці (пп. 4037-4041), а час, проведений під вартою, має бути вирахувано з покарання, призначеного військовополоненому (пп. 4042-4046).

ЖКІІІ містить певні механізми нагляду та контролю, до яких входять держава-покровителька та МКЧХ. Згідно зі статтею 104 ЖКІІІ держава, що тримає в полоні, повинна повідомляти державу-покровительку про всі судові провадження, які здійснюються щодо військовополонених. Таке повідомлення має містити відомості щодо військовополоненого, інформацію про місце його інтернування, висунуті обвинувачення, та місце і дату судового розгляду. Таке повідомлення має бути надано принаймні за три тижні до того, як військовополонений постане перед судом, щоб надати державі-покровительці можливість здійснювати нагляд за дотриманням Конвенції. На практиці останнім часом держави не призначали держав-покровительок, і їх функції  часто виконував МКЧХ за власною ініціативою (пп. 45-51 та пп. 1296-1302). Крім того, МКЧХ має право доступу до всіх осіб, що позбавлені свободи у зв’язку з міжнародним збройним конфліктом, у тому числі цивільних інтернованих осіб та військовополонених. Для нагляду за дотриманням їхніх прав МКЧХ повинен мати можливість відвідування всіх військовополонених, в тому числі тих, які мають постати перед судом, незалежно від місця їхнього тримання (стаття 126).

Етап судового провадження

Стаття 105 ЖКІІІ містить вимоги, які мають бути виконані під час судових проваджень щодо військовополонених. Це дуже детальне положення надає військовополоненому, що постає перед судом, право на допомогу одного зі своїх товаришів з-поміж військовополонених, а також на захист кваліфікованим адвокатом, якого призначає або сам військовополонений, або держава-покровителька. Якщо ані військовополонений, ані держава-покровителька не в змозі забезпечити захисника, його військовополоненому повинна надати держава, що тримає в полоні. Крім того, військовополонений повинен мати право на виклик свідків (розділи C та D).

Для забезпечення ефективного захисту адвокати, що виступають від імені військовополоненого, повинні мати достатньо часу та необхідні можливості. До цього входить, зокрема, можливість конфіденційного спілкування з військовополоненим, а також нарад зі свідками (пп. 4114-4124). Обвинувачення має бути доведено до відома військовополоненого та адвоката, що його захищає, заздалегідь, щоб дати їм можливість підготуватися (пп. 4126-4132).

Для повноцінної участі в провадженні військовополонений повинен мати доступ до послуг перекладача (пп. 4096-4100). Нарешті, представники держави-покровительки (або, якщо її не було призначено, представник МКЧХ) повинні мати можливість бути присутніми на судових засіданнях у провадженнях щодо військовополонених, окрім випадків, коли з міркувань державної безпеки проводяться закриті судові засідання (пп. 4133-4137).

Згідно зі статтею 106 військовополонені повинні мати можливість оскаржити рішення суду першої інстанції або клопотати про помилування чи відтермінування виконання вироку. Права, перелічені в статті 105, застосовуються до кінця процесу їхнього оскарження чи розгляду клопотання (пп. 4125 та 4149).

Згідно з умовами статті 107 про рішення cуду та вироки мають повідомлятися держава-покровителька, представник військовополонених та обвинувачений військовополонений. Якщо державу-покровительку призначено не було, повідомлення має надаватись МКЧХ (пп. 4190-4192).

Винесення вироку та етапи після судового провадження

Військовополоненим можуть бути призначені лише такі покарання, які могли б бути призначені членам збройних сил держави, що тримає в полоні, за вчинення таких самих діянь. Певні види покарань заборонені взагалі: колективні покарання, тілесні покарання, ув’язнення в приміщеннях, де немає сонячного світла, та загалом катування та жорстоке поводження у будь-якій формі (розділ E). Не допускається також позбавляти військовополонених їхнього звання або можливості носити відмітні знаки (розділ F).

При винесенні вироку військовополоненому органи влади повинні максимально враховувати те, що цей військовополонений не підпорядковується державі, що тримає в полоні, та не має обов’язку вірності перед нею, і що він опинився під її контролем через обставини, які від нього не залежать. Органи влади не зобов’язані призначати мінімальні покарання, передбачені для відповідних злочинів, і їх може бути пом’якшено на користь військовополоненого. Крім того, ЖКІІІ вимагає, щоб держава, що тримає в полоні, «проявляла максимальну поблажливість», і за можливості застосовувала дисциплінарні стягнення замість притягнення до кримінальної відповідальності (розділ D).

Військовополонені мають відбувати своє покарання в тих самих установах та на тих самих умовах, що й члени збройних сил держави, що тримає в полоні (пп. 4201-4205). При цьому умови мають в будь-якому разі відповідати вимогам збереження здоров’я та гуманності (4206-4208). Жінки мають триматися в окремих приміщеннях і знаходитися під наглядом жіночого персоналу (розділ D). Під час відбування покарання військовополонені повинні мати можливість відправляти та отримувати кореспонденцію, отримувати посилки, регулярно займатися фізичними вправами  та отримувати медичну і духовну допомогу (розділ E).

Навіть якщо їх засуджено, вони залишаються військовополоненими та продовжують перебувати під захистом положень Конвенції, окрім випадків, коли це практично неможливо через позбавлення волі або виконання покарання (стаття 85).

Смертна кара

Третя Женевська конвенція містить додаткові норми, що застосовуються до смертних вироків (тут, тут і тут). Засудження військовополонених до смерті не допускається, якщо не було окремо привернуто увагу суду до того факту, що, як вже було сказано вище, військовополонений не підпорядковується державі, що тримає в полоні, та не має обов’язку вірності перед нею, і що він опинився в такій ситуації через обставини, що від нього не залежать. Про будь-який смертний вирок має бути повідомлено державі-покровительці або МКЧХ, і його не можна виконувати раніше, ніж за шість місяців після такого повідомлення (пп. 3996-4002).

Передача; кінець відбування покарання

Військовополонені можуть передаватися іншим учасникам Третьої Женевської конвенції після того, як держава, що тримає в полоні, упевнилася в тому, що держава, якій мають бути передані військовополонені, має намір та змогу застосовувати Конвенцію. Оновлений коментар не виключає передачу військовополонених до міжнародних судів чи трибуналів для притягнення до відповідальності, але зауважує, що «змога та намір міжнародного суду чи трибуналу, до якого буде передано військовополонених, гарантувати стандарти захисту щонайменше такі, які передбачені Конвенцією, зокрема щодо досудового тримання під вартою та гарантій справедливого суду, […] матиме істотне значення» (п. 1532).

Після закінчення активних бойових дій військовополонені мають бути звільнені без зволікання (стаття 118). Водночас держава, що тримає в полоні, має право продовжити тримання військовополонених, щодо яких триває судове провадження або які відбувають кримінальні покарання (стаття 115). Однак, вона може прийняти рішення щодо репатріації таких військовополонених або розміщення їх у нейтральній країні до завершення провадження або відбування покарання.

Зобов’язання в мирний час

Для того, аби надати військовополоненим cудові гарантії під час збройних конфліктів, держави мають ще в мирний час переглянути норми своїх військових статутів, які застосовуватимуться до військовополонених за принципом асиміляції. Наприклад, у країнах, де над військовослужбовцями судочинство здійснюється військовими трибуналами, слід вжити заходів для забезпечення, щоб вони могли здійснювати незалежний та неупереджений розгляд справ щодо військовополонених. Державам також буде необхідно визначити, чи можуть перед військовим трибуналом постати цивільні військовополонені, з урахуванням того, що в багатьох країнах існують конституційні обмеження, що забороняють військовим судам судити цивільних осіб. Той факт, що з кінця Другої світової війни відбувалося відносно небагато міжнародних збройних конфліктів, означає, що більшість держав можуть бути не готовими до того, щоб мати справу з військовополоненими, що потраплять до них у полон, або яких їм передасть одна з воюючих сторін.

Висновок

Норми ЖКІІІ щодо судових проваджень не є перешкодою для досягнення правосуддя. Маючи на меті забезпечення справедливого та належного суду для військовополонених, ці норми забезпечують гуманне поводження з ними. Метою цих норм є запобігти несправедливим судовим переслідуванням чи вирокам. Знати, що у разі судового переслідування особа матиме всі можливості для захисту від висунутих обвинувачень, є полегшенням для військовополонених та їхніх родичів, які й без того стикаються з великою невизначеністю.

Дивіться також

• Кордула Дрьоге, Коментар до ЖКІІІ: десять невід’ємних гарантій військовополонених, 23 липня 2020 року, англійською
• Жемма Арман, Коментар до ЖКІІІ: захищаючи честь військовополонених, 3 вересня 2020 року, англійською
• Жан-Марі Хенкертс, Коментар до ЖКІІІ: МКЧХ представляє перше за шістдесят років оновлення, 18 червня 2020 року, англійською