Під час збройних конфліктів у всьому світі об’єкти критичної інфраструктури, що забезпечують надання життєво необхідних послуг цивільному населенню, зазнають постійних нападів, випадкових пошкоджень і неправомірного використання з боку воюючих сторін, що призводить до масштабних перебоїв у наданні послуг. Це загрозливе явище має як негайні, так і довготривалі гуманітарні наслідки, починаючи від масового переміщення населення, голоду і відсутності продовольчої безпеки, до нестабільного енергопостачання, підвищеного ризику спалахів і поширення інфекційних захворювань, скорочення засобів для існування і навіть смертей. Серйозні наслідки перебоїв у наданні життєво необхідних послуг часто мають тривалий характер і можуть виходити за межі однієї країни.

У цій публікації юрисконсульти МКЧХ Ейріні Гіоргоу та Еббі Зейт докладніше розглядають обмеження, встановлені міжнародним гуманітарним правом (МГП) для захисту критичної інфраструктури, що забезпечує постачання електроенергії цивільному населенню в умовах небезпеки бойових дій.

Збройний конфлікт завдає великої шкоди життю цивільного населення не лише безпосередньо, спричиняючи смерті та поранення внаслідок застосування сили, але й опосередковано, коли порушуються або стають недоступними життєво необхідні послуги, від яких залежить життя цивільного населення, такі як електропостачання, охорона здоров’я, водопостачання, виробництво та розподіл продуктів харчування, водовідведення та вивезення побутових відходів, а також освіта.

Щоб забезпечити кращий захист цивільного населення в умовах збройного конфлікту, важливо розуміти, що таке життєво необхідні послуги. Життєво необхідна послуга – це система, що складається з компонентів трьох типів: матеріально-технічні засоби (наприклад, інфраструктура, обладнання тощо), люди (оператори та обслуговуючий персонал) і витратні матеріали (матеріали, необхідні для функціонування інфраструктури, наприклад, паливо, або для надання послуги, наприклад, лікарські засоби). Ті компоненти, які забезпечують функціонування системи послуг, називаються «критично важливими».

Хоча життєво необхідні послуги можуть зазнавати різного негативного впливу, загальною причиною є пошкодження або руйнування критичної інфраструктури, яка забезпечує їх надання під час ведення бойових дій. Така шкода може бути умисною, наприклад, коли напади законно чи незаконно спрямовуються на об’єкти критичної інфраструктури – однією зі сторін конфлікту або випадково, особливо коли важке озброєння з широкою зоною ураження використовується для нападу на цілі, розташовані поблизу такої інфраструктури. Воюючі сторони також можуть неправомірно використовувати інфраструктуру в рамках своєї стратегії, наприклад, відрізаючи цивільне населення від доступу до життєво необхідних послуг іншими методами, окрім нападів, щоб чинити тиск на супротивника.

У цій статті ми зосередимося на критичній інфраструктурі, яка забезпечує енергопостачання цивільному населенню, як-от мережі електропостачання та паливно-енергетичної інфраструктури. Ці мережі складаються з певних дискретних і фізично відокремлених елементів інфраструктури, таких як будівля, споруда або інший об’єкт, що є частиною енергетичної системи або електромережі загалом (наприклад, електростанція, підстанція або трансформатор, кабельна або інша лінія електропередач, генератор, гребля, водосховище, підстанція або центр управління).

Взаємозалежність життєво необхідних послуг і чому енергетичні системи так важливі для цивільного населення

Послуги, необхідні цивільному населенню та іншим захищеним особам під час збройного конфлікту, є взаємозалежними, а це означає, що перебої в наданні однієї з них можуть мати ефект доміно на інші та призвести до перебоїв або навіть повного припинення надання багатьох послуг. Наприклад, електропостачання необхідне для забезпечення водопостачання та водовідведення, утилізації твердих побутових відходів і холодового ланцюга (тобто зберігання, управління та транспортування за певної температури таких предметів першої необхідності, як продукти харчування та лікарські засоби). Лікарні та потужності з виробництва і розподілу продуктів харчування залежать від надійного постачання безпечної води, водовідведення та електроенергії.

Брак води та неможливість водовідведення, брак продуктів харчування, опалення та медичної допомоги може призвести до хвороб і смертей, а також спровокувати широкомасштабне переміщення населення. Залежно від причини перебоїв, відновлювальні роботи можуть тривати від кількох годин до кількох років, що продовжує переміщення і страждання цивільного населення. В умовах тривалого конфлікту системи життєво необхідних послуг можуть бути порушені настільки, що опиняться на межі колапсу. Найбільше страждають ті, хто вже стикається з перешкодами та несприятливими умовами, зокрема жінки та діти, люди похилого віку та люди з інвалідністю.

Завдяки своїй роботі в умовах тривалих конфліктів у всьому світі МКЧХ добре знайомий з важкими та кумулятивними наслідками для населення, коли під час збройного конфлікту відбувається збій або колапс у постачанні електроенергії. Через швидке зростання населення та економіки, а також урбанізацію енергетична інфраструктура ще до початку конфлікту може опинитися під збільшеним навантаженням, аби задовольнити зростаючий попит. Страждання посилюються в регіонах, які мають обмежені ресурси прісної води або зазнають впливів екстремальних погодних явищ (наприклад, повеней, спеки, лісових пожеж) і зміни клімату.

При колапсі енергетичних систем виникають обмеження для колективного гуманітарного реагування

Хоча енергетичні системи організовані по-різному в кожній країні, електромережа, як правило, складається з мережі роздільних і фізично відокремлених об’єктів інфраструктури, що є ключовими для виробництва, передачі, розподілу та контролю енергії. На жаль, як зазначає МКЧХ та інші організації, у багатьох містах світу енергетична інфраструктура та послуги побудовані за загальною схемою і не мають диверсифікованих джерел виробництва енергії. Нерідко вихід із ладу одного з компонентів (наприклад, електростанцій, високовольтної інфраструктури) призводить до виходу з ладу всіх наступних компонентів (наприклад, розподільчих мереж) і, таким чином, до перебою в наданні цих послуг і всіх супутніх послуг, що залежать від них у своєму енергопостачанні. Під час кризи така архітектура створює загальносистемну вразливість через наявність окремих ділянок руйнування. Вразливість можна помітити як у самій інфраструктурі, так і в ланцюгах постачання, необхідних для забезпечення її роботи.

Хоча гуманітарні організації вправно спрямовують допомогу найбільш вразливим верствам населення, а деякі з них, зокрема МКЧХ, накопичили досвід у підтримці систематичного надання деяких життєво необхідних послуг під час збройних конфліктів, ризик того, що все населення може опинитися в біді, якщо взаємопов’язані і взаємозалежні системи надання життєво необхідних послуг вийдуть із ладу, викликає тривогу. Колективне гуманітарне реагування на збройні конфлікти має певні обмеження щодо зниження темпів скорочення обсягів надання послуг, особливо в умовах санкцій, боротьби з тероризмом та інших обмежувальних заходів, що перешкоджають імпорту матеріалів та обладнання, необхідних для забезпечення безперебійного надання послуг.

Зокрема, що стосується енергетичних систем, то технічна складність, масштаб і фінансові витрати на виробництво, розподіл і передачу енергії є такими, що коли енергетичні системи виходять із ладу, масштаби наслідків значно перевищують ті, які можуть бути подолані лише за допомогою гуманітарної діяльності. МКЧХ разом зі Світовим банком та ЮНІСЕФ розробили низку спільних рекомендацій щодо системних змін у доповіді «Об’єднання зусиль для боротьби із затяжними кризами», у якій, зокрема, детально описано, як збій або колапс енергопостачання впливає на забезпечення водопостачання та водовідведення під час збройного конфлікту.

Однак запобігання пошкодженню і руйнуванню енергетичної інфраструктури має першочергове значення для захисту цивільного населення. МГП надає важливі гарантії, спрямовані на забезпечення того, щоб під час збройних конфліктів цивільному населенню були доступні життєво необхідні послуги.

Ці правила захищають не лише енергетичну інфраструктуру, яка забезпечує надання послуг, але й цивільний персонал, який експлуатує, обслуговує і ремонтує цю інфраструктуру, а також капітальні та операційні активи постачальників послуг.  Аналогічно, МГП містить важливі норми щодо голоду й операцій з надання допомоги, щоб забезпечити, що цивільне населення не буде змушене голодувати й не буде позбавлене необхідних для виживання ресурсів, а також норми щодо захисту природного середовища. Хоча ці останні норми є надзвичайно важливими для захисту цивільного населення, вони виходять за рамки цієї публікації і тому надалі не розглядатимуться.

Як МГП захищає енергетичну інфраструктуру?

Елементи інфраструктури, які є частиною енергетичної системи, що забезпечує надання життєво необхідних послуг цивільному населенню, по суті є цивільними об’єктами, і тому захищені від прямих нападів і репресалій, а також від завдання супутньої шкоди. Оскільки вони зазвичай призначені для цивільних цілей, на них поширюється презумпція цивільного статусу. Це означає, що коли є сумніви щодо того, чи використовується той чи інший об’єкт інфраструктури для ефективного сприяння військовим діям, такий об’єкт має вважатися цивільним.

Окрім заборони нападів, особливе значення для захисту енергетичної інфраструктури має зобов’язання сторін збройного конфлікту постійно дбати про захист цивільного населення, цивільних осіб і цивільних об’єктів під час усіх військових операцій. Сторони повинні проявляти підвищену обережність під час переміщення військ, маневрів та інших військових заходів, а також під час зайняття позицій поблизу таких об’єктів. Це вимагає, наприклад, зробити все можливе, щоб зрозуміти, як пов’язані між собою різні життєво необхідні системи, і визначити найбільш вразливі об’єкти енергетичної інфраструктури (наземні, надземні й підземні), щоб уникнути їхнього пошкодження або створення загрози для них.

За яких обставин частина енергетичної інфраструктури стане військовою ціллю?

Щоб визначити, що певний об’єкт енергетичної інфраструктури є військовою ціллю згідно з МГП, мають бути дотримані два кумулятивні критерії. Не слід вважати, що тільки тому, що об’єкт відповідає першому критерію визначення, він автоматично відповідає і другому критерію. Зокрема, це означає, що:

(1) за своїм характером, розташуванням, призначенням (запланованим майбутнім використанням) або використанням об’єкт енергетичної інфраструктури повинен робити ефективний внесок у військові дії; та

(2) його повне або часткове знищення, захоплення або нейтралізація за обставин, що склалися на той час, має забезпечити явну військову перевагу.

Фраза «ефективний внесок у військові дії» в першому критерії має вирішальне значення для будь-якої дискусії щодо того, чи може енергетична інфраструктура бути законною ціллю. По суті, для того, щоб такий об’єкт інфраструктури можна було кваліфікувати як військову ціль, повинен бути тісний зв’язок – або «безпосередній зв’язок» – між інфраструктурою і самими бойовими діями (Жизель, сс. 139-150).

Цей зв’язок, як правило, пов’язаний з діяльністю тактичного або оперативного рівня, що здійснюється з метою проведення військових операцій під час збройного конфлікту. Наприклад, електростанція, яка забезпечує електроенергією військові казарми, військові штаби або системи військового командування, управління та зв’язку. За певних обставин може бути зв’язок з військовою діяльністю стратегічного рівня, наприклад, спрямованою на безпосередній військовий вплив (наприклад, напад на об’єкт енергетичної інфраструктури, що забезпечує електроенергією радари протиповітряної оборони, щоби позбавити супротивника можливостей протиповітряної оборони) або на військове виробництво (наприклад, напад на об’єкт інфраструктури, що постачає електроенергію на завод із виробництва боєприпасів).

Що стосується другого критерію, то повинна бути конкретна і явна перевага, яка принесе користь збройним силам, що хочуть здійснити напад на об’єкт енергетичної інфраструктури, з огляду на обставини, що склалися на момент нападу, а не в якийсь гіпотетичний час у майбутньому (Асоціація міжнародного права, 330-1, 342-3). Іншими словами, заборонено класифікувати всю електромережу країни або району, що перебуває під контролем супротивника, як військову ціль, і будь-які подальші напади, що ґрунтуються на такій широкій класифікації, найімовірніше, будуть невибірковими. Жодна очікувана перевага, яка є виключно економічною, фінансовою, політичною, психологічною, соціальною або моральною, не має значення (Боте, Партш і Зольф, 367).

Особливе занепокоєння спричиняє схильність деяких сторін збройних конфліктів до надмірно широкого тлумачення визначення військових цілей, щоб виправдати операції проти енергетичної інфраструктури не з метою послаблення військового потенціалу супротивника, а радше з політичних або економічних міркувань. Зазначимо для ясності, що МГП забороняє напади на об’єкти енергетичної інфраструктури, якщо єдиною метою є послаблення економічного потенціалу супротивника, навіть якщо такі об’єкти опосередковано підтримують його боєздатність (наприклад, Дінстайн, c. 126-7), примусити супротивника сісти за стіл переговорів, вплинути на волю населення або залякати політичних лідерів. Як зазначалося в інших джерелах, якщо намір безпосередньо вплинути на рішучість ворожого населення воювати буде визнаний законною метою застосування збройної сили, то не залишиться жодних обмежень для ведення бойових дій. Так само заборонені напади на об’єкти енергетичної інфраструктури, що здійснюються з метою поширення терору серед цивільного населення. Така мета може, залежно від обставин, випливати з характеру нападу; наприклад, практика держав і юриспруденція міжнародних судів і трибуналів вказують на те, що напади на цивільних осіб або цивільні об’єкти, а також невибіркові напади, що здійснюються упродовж тривалого часу або у великих масштабах, іноді розглядаються як акти терору (див. дослідження МКЧХ ЗМГП).

Чи можна здійснювати напад на об’єкт енергетичної інфраструктури лише тому, що він визначений як військова ціль?

Відповідь на це питання: ні.

МГП надає спеціальний (посилений) захист певним видам енергетичної інфраструктури, зокрема, об’єктам, необхідним для виживання цивільного населення, а також установкам і спорудам, що містять небезпечні сили. Цей спеціальний захист застосовується навіть у випадку, коли такі об’єкти енергетичної інфраструктури є військовими цілями.

Об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення

Як наслідок заборони поширення голоду серед цивільного населення як методу ведення війни, прямо забороняється нападати, знищувати, вивозити або іншим чином приводити в непридатність об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення. Такі об’єкти та засоби життєзабезпечення включають, зокрема, продукти харчування, сільськогосподарські угіддя для виробництва продуктів харчування, посіви, худобу, установки для питної води та її запаси, а також іригаційні споруди. Ця заборона поширюється на об’єкти енергетичної інфраструктури, що мають вирішальне значення для ефективного функціонування інших необхідних об’єктів (див. Коментар МКЧХ ДП [2103], а також Дінстайн, с. 289, Шуе і Віппман, с. 573, Шмітт і Данненбаум). Однак розгляд цього важливого і складного правила виходить за рамки цієї публікації.

Об’єкти, що містять небезпечні сили, а саме греблі, дамби та атомні електростанції

Як ми вже пояснювали раніше, захист установок та споруд, що містять небезпечні сили, а саме дамб, гребель та атомних електростанцій, не припиняється лише тому, що вони стають військовими цілями. МГП встановлює детальну систему захисту, суть якої дуже проста: не допустити, щоб ці об’єкти стали полем бою або були випадково пошкоджені в результаті бойових дій.

У будь-якому випадку, навіть якщо об’єкт енергетичної інфраструктури не користується посиленим захистом згідно з МГП, усі інші звичаєві та договірні норми МГП, що захищають цивільне населення від наслідків воєнних дій, а також природне середовище, продовжують застосовуватися. До них також входить, наприклад, заборона невибіркових і непропорційних нападів, а також низка правил щодо запобіжних заходів під час нападу і для протидії наслідкам нападу.

Чому проблематично атакувати енергетичну інфраструктуру під час збройного конфлікту?

Попри те, що під час збройних конфліктів на енергетичну інфраструктуру часто спрямовуються напади, вона є особливо проблематичним об’єктом для нападу.

По-перше, енергетична інфраструктура часто використовується для військових і цивільних цілей одночасно. Наприклад, електростанція може забезпечувати електроенергією як військові казарми, так і решту міста. Якщо її використання у військових цілях перетворює конкретний об’єкт енергетичної інфраструктури на військову ціль, він стає законною ціллю. У світлі сучасних інтегрованих енергопостачальних систем дуже важко обмежити наслідки нападу лише тими частинами, які використовуються збройними силами (Ячек-Ніл, сс. 73-74; Дінстайн, с. 140-1). Незважаючи на ці виклики, переважає думка, яку поділяє МКЧХ, що принципи пропорційності й запобіжних заходів застосовуються не тільки щодо супутньої шкоди, безпосередньо заподіяної цивільним особам та іншим цивільним об’єктам (наприклад, тим, що знаходяться поблизу об’єктів енергетичної інфраструктури), але й щодо наслідків порушення цивільного використання або функціональності самої енергетичної інфраструктури, у тому числі непрямої шкоди, заподіяної цивільному населенню в результаті такого порушення.

По-друге, може спостерігатися певна тенденція до переоцінки прямої і конкретної військової переваги, яка очікується від нападу на певні об’єкти енергетичної інфраструктури. Це може бути пов’язано з відсутністю належних розвідувальних даних або зі спекуляціями щодо того, наприклад, якою мірою такі об’єкти роблять «ефективний внесок» у військові дії супротивника або щодо військових наслідків нападу на таку інфраструктуру, або навіть неспроможністю передбачити, як супротивник може розумно  відреагувати, щоби пом’якшити наслідки таких нападів. Насправді, дехто вважає, що хоча напад на об’єкти енергетичної інфраструктури може за певних обставин забезпечити короткострокову військову перевагу, однак довгострокові стратегічні та оперативні військові переваги залишаються досить сумнівними і, у будь-якому випадку, ймовірно, переважають серйозні довготривалі наслідки таких нападів для цивільного населення (які розглядаються нижче). Особливо це стосується тих випадків, коли військові, як правило, є пріоритетними користувачами під час збройного конфлікту, і тому можуть отримувати будь-які залишкові потужності електроенергії для своїх операцій, коли об’єкти енергетичної інфраструктури зазнають нападу (Ваксман, с. 20), оскільки це одночасно зменшує очікувану військову перевагу і збільшує шкоду для цивільного населення.

Вкрай важливо, щоб збройні сили не робили припущень або узагальнень щодо енергетичної інфраструктури, як про це застерігали інші (Хендерсон, 139-141). Ті, хто планує і приймає рішення про напад, повинні приймати рішення щодо вибору цілей, їх перевірки, оцінки пропорційності і вжиття запобіжних заходів на основі надійних комплексних розвідувальних оцінок, які всебічно відображають, наприклад, виробництво і споживання електроенергії, резервні системи і, особливо, прогнозовані наслідки перебоїв в електропостачанні на боєздатність супротивника (Гріффіт, сс. 45-46), а також враховувати вплив на надання життєво необхідних послуг цивільному населенню. Хоча такий тип інформації може бути складно здобути, це, безумовно, не скасовує юридичної вимоги вжити всіх можливих заходів для її отримання під час планування та ухвалення рішення про напад на конкретний об’єкт енергетичної інфраструктури.

Якими є довготривалі наслідки нападів на об’єкти енергетичної інфраструктури?

Супутня шкода для цивільного населення не обмежується пошкодженням, руйнуванням об’єкта енергетичної інфраструктури або втратою ним функціональності, а також загибеллю або пораненням цивільних осіб, які перебувають на такому об’єкті чи поблизу нього, що безпосередньо спричинені нападом. Вона охоплює також усі розумно передбачувані непрямі або «довготривалі» наслідки впливу на таку інфраструктуру, які призводять до «загибелі цивільних осіб, поранення цивільних осіб і пошкодження цивільних об’єктів або поєднання таких наслідків». Наприклад:

• Пошкодження, заподіяні електростанціям або лініям електропередач, можуть призвести до порушення водопостачання, охорони здоров’я, енергопостачання та водовідведення, що, ймовірно, призведе до значної шкоди великій частині цивільного населення за межами зони ураження зброї і на період, що виходить далеко за рамки безпосередніх наслідків. Така шкода має стосунок як допропорційності, так і до запобіжних заходів під час нападу, оскільки вона має причинно-наслідковий зв’язок із нападом і є розумно передбачуваною на момент нападу, хоча те, що треба вважати розумно передбачуваним, на практиці є непростим питанням.
• Екологічна шкода, спричинена викидом шкідливих речовин через пошкодження об’єктів енергетичної інфраструктури, також є шкодою для цивільних осіб та об’єктів, що має значення для оцінки пропорційності. Візьмімо, наприклад, ситуацію, коли водоочисна станція перестає функціонувати через пошкодження ліній електропередач, необхідних для її роботи, або коли в результаті нападу пошкоджуєтьсяатомна електростанція, що призводить до викиду та розповсюдження смертельних радіоактивних матеріалів у повітрі, ґрунті та водотоках.
• «Поранення» охоплюєхвороби й захворювання, спричинені, наприклад, неналежним або недостатнім водопостачанням, спричиненим нападом на водоочисну станцію, водяний насос або електромережу, або супутнім пошкодженням цих об’єктів. Хоча це само по собі не вважається супутньою шкодою для цивільних осіб та об’єктів, переміщення населення через недоступність життєво необхідних послуг має значення для оцінки пропорційності та запобіжних заходів під час нападу, оскільки може призвести до захворювань або смертей серед переміщених осіб, а також загалом – до більш серйозної оцінки масштабу пошкодження об’єкта інфраструктури при оцінці супутньої шкоди відповідно до принципів пропорційності та запобіжних заходів (МКЧХ, сс. 18-19).

Запобіжні заходи для уникнення завдання і зменшення супутньої шкоди для цивільних осіб та об’єктів внаслідок нападів на енергетичну інфраструктуру

Сторони збройного конфлікту повинні зробити все можливе не тільки для того, щоби перевірити, чи відповідає об’єкт енергетичної інфраструктури обом критеріям для того, щоб вважатися військовою ціллю, тобто законною ціллю для нападу, що аж ніяк не просто, але і для того, щоб оцінити, чи буде напад на нього відповідати правилу пропорційності. На думку МКЧХ, це тягне за собою зобов’язання зробити все можливе для отримання інформації, яка дасть змогу провести належне оцінювання передбачуваних супутніх наслідків нападу для цивільних осіб і цивільних об’єктів.

Як зазначалося раніше, це вимагатиме всебічної та комплексної розвідувальної оцінки, яка охоплюватиме ймовірність і масштаби довготривалих наслідків для цивільного населення, спричинених порушенням забезпечення життєво необхідних послуг. Те, що командир може обґрунтовано передбачити в кожному конкретному випадку, має ґрунтуватися на минулому досвіді його збройних сил. Він також має спиратися на постійно зростаючий досвід, отриманий в умовах інших конфліктів, у яких цілями нападів були об’єкти енергетичної інфраструктури. Це можуть бути, наприклад, дані і свідчення з загальнодоступних досліджень та інших джерел, а також від інженерів-містобудівників, фахівців з охорони здоров’я, гуманітарних організацій, агентств з розвитку і місцевих органів влади, які оцінюють та/або реагують на наслідки конфлікту. Інформація, отримана за допомогою розширеного розпізнавання (наприклад, за допомогою методів дистанційного зондування і супутникових знімків) і, коли це можливо, від місцевих органів влади, також може забезпечити більш надійну оцінку супутньої шкоди.

Кількість запобіжних заходів, які можна вважати практично можливими, зростає пропорційно до покращення інформації, досвіду та інструментів, доступних командирам для передбачення довготривалих наслідків нападу.

Крім того, ті, хто планує і приймає рішення про напад на об’єкти енергетичної інфраструктури, повинні зробити все можливе, щоб уникнути або, принаймні, звести до мінімуму будь-яку супутню шкоду цивільному населенню, яку можна передбачити за наявних обставин на основі інформації, доступної їм з усіх джерел.

Це стосується насамперед вибору об’єктів інфраструктури, що підлягають нападу. Наприклад, якщо метою нападу є припинення постачання електроенергії противнику, то напад як на електростанцію, так і на розподільчу мережу (наприклад, трансформатори або лінії електропередач) може бути однаково ефективним для досягнення цієї мети (наприклад, Хендерсон, с. 189). Однак напад на останні (або їхні частини) може певною мірою зменшити вплив на цивільне населення.

Крім того, необхідно вжити всіх можливих запобіжних заходів щодо вибору зброї і тактики. Це може стосуватися порушення електропостачання противника за допомогою засобів і методів, які тимчасово виводять із ладу об’єкти генерації або розподілу електроенергії, а не знищують їх повністю. Наприклад, у попередніх конфліктах крилаті ракети BLU-114 закидали об’єкти енергетичної інфраструктури вуглеволокном, яке при контакті з ними призводило до короткого замикання трансформаторів та іншого високовольтного обладнання (наприклад, Шмітт). Метою таких засобів є мінімізація випадкової шкоди шляхом забезпечення меншого часу відновлення, ніж у випадку руйнування інших об’єктів енергетичної інфраструктури, наприклад, тих, що беруть участь у виробництві енергії (наприклад, електростанцій). Однак такі запобіжні заходи навряд чи повністю усунуть ризик випадкової шкоди цивільному населенню. Наприклад, миттєве коротке замикання матеріалу, яке, як повідомлялося, у деяких випадках призводило до займання ліній електропередач і споруд, що спричиняло довгострокові, а часто й незворотні пошкодження (наприклад, Ячек-Ніл, с. 134).

Отже, необхідно підкреслити, що напади на об’єкти енергетичної інфраструктури є незаконними, якщо очікувана супутня шкода для цивільних осіб та об’єктів є надмірною у порівнянні з конкретною і прямою військовою перевагою, незважаючи на те, що було вжито всіх можливих запобіжних заходів для мінімізації такої шкоди.

Інші необхідні запобіжні заходи для захисту енергетичної інфраструктури від небезпеки військових дій

Окрім зобов’язань перед тими, хто намагається здійснити напади на об’єкти енергетичної інфраструктури, сторони збройного конфлікту повинні також вжити всіх можливих заходів для захисту цивільних осіб і цивільних об’єктів (в т.ч. енергетичної інфраструктури), що перебувають під їхнім контролем, від прямих і довготривалих наслідків нападів супротивника. Такі заходи можуть передбачати таке:

• Запобігати тому, щоб об’єкти енергетичної інфраструктури, які забезпечують надання життєво необхідних послуг цивільному населенню, ставали військовими цілями, через уникнення використання такої інфраструктури у військових цілях.
• Чітко відокремлювати частини енергосистеми, що використовуються у військових цілях, від частин, призначених для цивільного використання (наприклад, шляхом їх маркування або в інший спосіб). У випадках, коли це неможливо, слід зробити все можливе, щоб зменшити ризик перебоїв у наданні життєво необхідних цивільних послуг, які забезпечує інфраструктура, і наслідків для цивільного населення, наприклад, через забезпечення альтернативних джерел енергопостачання, як-от генераторів, і достатньої кількості палива, щоб лікарні, системи водопостачання і водовідведення, виробництво й постачання продуктів харчування могли і далі працювати, навіть у випадку зменшення обсягу або припинення електропостачання.
• Забезпечити переміщення цивільного населення та цивільних об’єктів із територій поблизу об’єктів енергетичної інфраструктури, які стали військовими цілями.
• Уникати розміщення військових цілей (військ, озброєння тощо) у межах або поблизу такої інфраструктури.
• Вжити необхідних заходів для посилення стійкості енергетичних систем до наслідків нападів, зокрема, через створення резервних схем у системах і в самих об’єктах енергетичної інфраструктури, щоб забезпечити як мінімум продовження роботи інфраструктури на рівні, достатньому для підтримання якісного надання послуг цивільному населенню.
• Забезпечити постачальникам послуг та/або гуманітарним організаціям безпечний і постійний доступ для обслуговування і, за необхідності, проведення ремонтних робіт критичної інфраструктури та послуг, які вона забезпечує, а також зупинити подальше зниження рівня доступу до послуг.
• Попередити цивільне населення, щоб воно було готове до дефіциту або перебоїв у наданні життєво необхідних послуг, або покинути територію чи знайти альтернативні засоби до існування.
• Досягти згоди між сторонами конфлікту щодо створення захищених зон для посилення захисту особливо вразливих об’єктів енергетичної інфраструктури. Пріоритетність таких територій може ґрунтуватися на тяжкості наслідків у разі пошкодження або руйнування інфраструктури, кількості населення, яке може постраждати, а також на наявності та ефективності механізмів подолання наслідків для зменшення шкоди. Для того, щоб такі зони були ефективними, необхідно визнання таких зон всіма зацікавленими сторонами (зокрема, через письмову угоду), проведення повної демілітаризації, чітке і ясне позначення території стороною, яка контролює цю територію, захист від забруднення зброєю для забезпечення безпечного доступу для технічного обслуговування, віддання чітких вказівок військовим про необхідність поваги до таких зон (тобто, утримання від використання їх для військових цілей чи нападів на них), створення, за можливості, наглядового механізму – як це передбачено, наприклад, у проєктах договорів, що містяться в додатках I доЖКI і ЖКIV, – і, звичайно, забезпечення дотримання мінімального рівня поваги до норм МГП.

Висновок

Енергетична інфраструктура, необхідна для забезпечення електроенергією, опаленням, водопостачанням і водовідведенням, охороною здоров’я, а також для виробництва й розподілу продовольства серед цивільного населення, тому під час збройного конфлікту мусить бути максимально захищена. Така інфраструктура в принципі не повинна піддаватися нападам або неправомірному використанню сторонами, а також повинна бути захищена від випадкових наслідків бойових дій. Треба проявляти надзвичайну обережність під час вибору конкретних об’єктів інфраструктури, що входять до складу енергетичних систем, у якості цілей для нападу під час військових операцій, оскільки ймовірність дотримання необхідних вимог згідно з МГП є значно меншою, ніж можна було б припустити.

Сторона, що здійснює напад, повинна зробити все можливе, щоби передбачити прямі та непрямі/довготривалі наслідки нападу на конкретні об’єкти енергетичної інфраструктури для цивільного населення, зокрема, у результаті припинення надання однієї або декількох життєво необхідних послуг, і забезпечити, щоб ці наслідки не були надмірними у порівнянні з очікуваною конкретною і прямою військовою перевагою. Зважаючи на серйозні і часто довготривалі наслідки перебоїв у наданні життєво необхідних послуг внаслідок нападів на об’єкти енергетичної інфраструктури, забезпечення пропорційності таких нападів, ймовірно, буде складним завданням. Так само, як і дотримання суворіших заходів захисту об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення, а також установок та споруд, що містять небезпечні сили.

Якщо не вдасться повністю запобігти впливу конфлікту на енергетичну інфраструктуру, надійні активні й пасивні запобіжні заходи та інші заходи з пом’якшення наслідків конфлікту мають важливе значення для забезпечення доступу цивільного населення до якісних життєво необхідних послуг, необхідних для збереження їхнього життя, безпеки, фізичної і моральної недоторканності та гідності, навіть у розпал бойових дій.

Див. також

Еббі Зейт та Ейріні Гіоргу, Небезпечні сили: захист атомних електростанцій в умовах збройного конфлікту, 18 жовтня 2022 року

Ейріні Гіоргу, Важке озброєння з широкою зоною ураження: смертельний вибір у населених районах, 25 січня 2022 року

Лоран Жизель, Пілар Хімено Сарсіада, Кен Х’юм та Еббі Зейт, Війна в міських умовах: давня проблема, що потребує нових рішень, 27 квітня 2021 року

Ключові слова: енергетична інфраструктура, Женевські конвенції, МГП, міжнародне гуманітарне право