*Документи в цьому розділі не є офіційними перекладами і не призначені для цитування.
Конвенція (III) про поводження з військовополоненими. Женева, 12 серпня 1949 року.
Ця Конвенція замінила Конвенцію про військовополонених 1929 року. Вона містить 143 статті, тоді як у Конвенції 1929 року було лише 97. Виникла необхідність внесення змін до низки положень Конвенції 1929 року через зміни, які відбулися у веденні війни, та їх наслідки, а також умови життя людей. Досвід показав, що повсякденне життя полонених безпосередньо залежить від тлумачення загальних правил. Отже, певні положення було викладено у чіткішій формі порівняно з попередніми редакціями. Оскільки текст Конвенції повинен бути вивішений у всіх таборах для військовополонених (див. статтю 41), він повинен бути зрозумілим не тільки для влади, але й для пересічного читача в будь-який час. Категорії осіб, які мають право на статус військовополоненого, були розширені відповідно до Першої та Другої конвенцій. Точніше було визначено умови та місця ув’язнення, зокрема щодо праці військовополонених, їхніх фінансових можливостей, допомоги, яку вони одержують, і порушених проти них судових проваджень. Конвенція встановлює принцип, згідно з яким військовополонені повинні бути негайно звільнені та репатрійовані після припинення активних бойових дій (ст. 118).