Промова Грегора Мюллера, т.в.о. глави делегації МКЧХ в Україні, в Києві, Україна, на заході, присвяченому другій річниці трагедії в Оленівці.
Шановні організатори та відвідувачі!
Дякую за те, що запросили мене взяти участь від імені МКЧХ у цьому заході, присвяченому другій річниці трагічних подій в Оленівці. Ми вдячні за можливість сьогодні бути тут, разом з вами, і вшанувати пам’ять людей, які загинули, перебуваючи в полоні, в цей день – один з найгірших днів за останні два роки та жахливий приклад жорстокості війни.
Ми відчуваємо біль сімей тих, хто загинули в цей день, тих, хто досі вважаються зниклими безвісти. Протягом останніх двох років ми працювали з ними, з багатьма з вас, хто сьогодні присутні тут, щоб допомогти вам у вашому пошуку відповідей про долю ваших зниклих безвісти синів, дочок, братів, сестер, чоловіків, жінок.
Через систему, яку МКЧХ впровадив для обміну між Україною та Росією інформацією про тих, кого вони тримають у полоні, декілька тисяч сімей по обидва боки від лінії фронту отримали підтвердження статусу своїх близьких – або через офіційні повідомлення, або завдяки відвідуванню в місцях несвободи, або у формі листа чи телефонного дзвінка. Деякі колишні військовополонені з тих пір були повернені з полону.
Це – важливий перший крок, але цього аж ніяк недостатньо, і ми продовжимо невпинно працювати, щоб допомогти з’ясувати долю та місцезнаходження кожного, хто вважається зниклим безвісти.
Ми також продовжимо докладати всіх зусиль для отримання та збереження доступу до військовополонених незалежно від місць їх тримання. Право війни гранично ясно передбачає зобов’язання сторін, що перебувають у конфлікті, зокрема, що вони повинні надавати МКЧХ доступ до всіх військовополонених, яких вони утримують, у місцях їх тримання.
Ми продовжимо робити все, що можемо, заради цього, але ми не маємо ключів від цих місць тримання під вартою. Ми покладаємося на дотримання сторонами в цьому збройному конфлікті своїх зобов’язань, щоб ми, своєю чергою, могли здійснювати свою гуманітарну діяльність та надати втіху сім’ям, які вже так довго чекають на звістки.
Чи досягли ми, МКЧХ, успіху в усіх наших зусиллях? Ні, не досягли. Чи продовжимо ми намагатися? Так, продовжимо. Чи маємо ми надію, що в нас буде більший доступ? Так, маємо. Як власними силами, так і за тісної співпраці з органами української влади, деякі з представників якої присутні сьогодні тут, ми працюватимемо заради однієї мети: надати вам відповіді, які вам необхідні, і на які ви маєте право. Ми робитимемо це разом з вами та відповідними органами влади на всіх рівнях, при кожній нагоді, яку ми матимемо, і продовжимо робити це стільки, скільки буде потрібно.
Ще раз дякую.
Read the statement in english