У той час як збройний конфлікт в Україні родини не припиняється, родини військовополонених у відчаї від того, що не мають відповідей на свої запитання. Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) виділяє значні ресурси для того, аби допомогти їм у такі важкі часи, адже ця діяльність є в основі його мандата вже понад 150 років.

«Будь ласка, передайте моєму чоловікові, що ми всі з нетерпінням чекаємо на його повернення. Його чекають його жінка та донька. Передайте йому, що ми його дуже любимо».

Марія* та її донька – це лише одна з тисяч сімей військовополонених, які зв’язалися з МКЧХ протягом останніх місяців, бо у відчаї шукали новини від своїх близьких. З лютого МКЧХ отримав понад 17 000 звернень телефоном та електронною поштою від людей, що шукають новини про своїх родичів. Багато хто з тих, хто звернулися, є членами сімей військовополонених, які часто відчувають зневіру, гнів та безпорадність, не маючи новин від своїх близьких протягом тижнів або місяців.

Саша*, мати, що шукає свого сина, сказала нашій команді: «Я не маю більше сил. Я так сподіваюся, що з ним все добре».

Військовополонені та Женевські конвенції

Женевськими конвенціями 1949 року, які підписали всі країни світу, чітко визначено, що в міжнародних збройних конфліктах військовополонені та цивільні особи є захищеними, а МКЧХ має отримувати дозвіл на відвідування позбавлених волі цивільних осіб та всіх військовополонених, незважаючи на те, на якій стороні вони брали участь у збройних діях. При цьому, хоча МКЧХ і мав можливість відвідати деяких військовополонених та інших затриманих осіб, він не отримав доступу до всіх із них.

«МКЧХ повинен мати повний доступ до військовополонених та цивільних інтернованих осіб незалежно від місць їхнього утримання для оцінки поводження з ними та для того, аби мати можливість заспокоїти їхні сім’ї», – сказав генеральний директор МКЧХ Роберт Мардіні. «Це право доступу, закріплене в міжнародному гуманітарному праві, не обговорюється, як і обов’язок сторін повідомляти МКЧХ про всіх військовополонених, що знаходяться під їхнім контролем. Їхні сім’ї також мають право знати долю своїх близьких».

Відвідування військовополонених МКЧХ допомагає забезпечити повагу до їхнього життя та гідності, нагадуючи органам влади, що тримають у полоні, що поводження з полоненими та умови їхнього утримання мають відповідати стандартам, передбаченим міжнародним гуманітарним правом (МГП). До них входять доступ до медичної допомоги, їжі та води. Їх також не можна піддавати катуванням, залякуванню чи насильству. Крім того, їх слід оберігати від цікавості широкого загалу.

Центральне агентство розшуку МКЧХ

Згідно з Женевськими конвенціями сторони міжнародного збройного конфлікту в Україні повинні також передавати інформацію щодо військовополонених та інших захищених цивільних осіб, як живих, так і мертвих, через їхні Національні бюро розшуку або аналогічні органи до Центрального агентства розшуку МКЧХ (ЦАР).

В березні МКЧХ започаткував окреме бюро свого ЦАР, що займається саме міжнародним збройним конфліктом в Україні, аби діяти як неупереджений посередник між сторонами та полегшувати страждання сімей, що через конфлікт не мають новин від своїх близьких, як військовослужбовців так і цивільних осіб – або тому, що потрапили до рук ворога, або тому, що залишили свої домівки та з ними був втрачений зв’язок. Крім того, бюро ЦАР спільно з більш широкою мережею делегацій МКЧХ та національних товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця допомагає всім розлученим через конфлікт родинам знайти своїх родичів.

З лютого 2022 року МКЧХ отримав та передав інформацію щодо тисяч випадків, частина з яких стосується місцезнаходження, стану здоров’я та інших особистих даних військовополонених. Ця інформація надається сторонам та сім’ям.

«Ця інформація буде доступною як через 5 місяців, так і через 50 років», – сказала Флоранс Ансельмо, голова ЦАР МКЧХ. «Дуже важливо зберігати дані щодо місцезнаходження військовополонених не лише тоді, коли вирує конфлікт, але також для майбутніх поколінь, для їхніх дітей та внуків, які можуть колись виявити бажання дізнатися про долю свого родича».

«Я просто хочу, щоб він повернувся живим»

«Отримати новини від близької людини, яка потрапила в полон, є величезним полегшенням. Але воно триває декілька секунд, тривога не зникає ніколи. Люди питають нас: Коли востаннє ми чули про них? Чи в них і досі все гаразд? Що зараз, що потім? Вони відчувають відчай та безпорадність», – сказала Ансельмо.

З лютого 2022 року МКЧХ надав через ЦАР більш ніж 2 000 сім’ям інформацію про їхніх близьких, в тому числі військовополонених**.

«Востаннє я чула від свого сина понад місяць тому. Він попросив мене надіслати йому одяг, тому з тих пір я шию речі, які можуть йому сподобатися. Мене також непокоїть його психічне здоров’я, що він їсть та п’є. Я просто хочу, щоб він повернувся живим», – Наталія*.

Але багато інших матерів, батьків, братів, сестер, синів та доньок потребують та заслуговують на відповіді.

«Нам відомо, що сім’ї страждають під гнітом невідомості, не знаючи, як там їхні близькі, чи вони здорові, чи хворі, або чи взагалі вони живі, чи ні», – сказав Мардіні. «Ми не зупинимося, доки не отримаємо доступу до всіх людей, позбавлених волі в цьому збройному конфлікті. Доступу лише до деяких – попросту недостатньо. І ми не зупинимося, доки їхні близькі не отримають відповіді на запитання, які їм потрібні і на які вони заслуговують».

 

*Імена змінені 

 **До них входять сім’ї військовополонених, а також інші ситуації, наприклад люди, що шукають своїх родичів.