Ана Крістіна Енрікес працює в Сєвєродонецьку, що на сході України. Вона – досвідчений психолог з досвідом роботи в багатьох гарячих точках. Майже щодня Ана Крістіна вирушає в прифронтові села, щоб підтримати людей похилого віку, які живуть у місцях, де бойові дії та обстріли стали буденністю.
Які ж наслідки такого життя з точки зору психічного здоров’я людей?
Більшість людей страждають від наслідків військових дій: вони охоплені страхом, втратили сон, відчувають тугу… Переважній більшості з них за 60. Як і в багатьох інших конфліктах, літні люди залишаються покинутими в тих ізольованих та небезпечних селах, де часто присутні військові. Багато з них досі пам’ятають наслідки Другої світової війни. 92-річна жінка розповіла нам, що її селище було захоплене німцями в ті часи! Але ці люди також дуже стійкі. Тому, коли обстріли затихають, вони намагаються повернути собі контроль і жити «нормальним» життям, наскільки це можливо. Але щойно обстріли поновлюються, страх і погані спогади повертаються. «Я боюся загинути у власному підвалі», – сказала мені одна з мешканок. На початку конфлікту багато з цих сіл зазнавали обстрілів. Ситуація ускладнюється тим, що під час затихання військових дій люди змушені реагувати на їх наслідки: водогін та електромережі пошкоджені, в селі знаходяться військові та, що найболючіше, їхні рідні далеко. Багато з них відрізані від своїх близьких, які вирішили почати безпечніше життя в іншому місці. Перетнути лінію зіткнення нелегко: потрібно мати відповідні документи, простоювати по кілька годин у чергах у спеку або холод. Ще більше ускладнює ситуацію неможливість у більшості сіл піти в поля, які нашпиговані мінами та вибухівкою, як нагадування про війну.
Що вас особливо вразило в роботі з такими людьми?
Більшість таких населених пунктів розташовані у сільській місцевості. Молодь, як правило, залишає їх, щоб знайти краще життя в містах; і під час візитів я часто бачу дитячі іграшки у дворах, але нікому гратися ними. Літні люди, яких я зустрічаю, зазвичай становлять більшість жителів таких сіл та мають власну думку щодо нинішнього життя. Вони описують його як мирне село, де вони звикли збирати гриби або рибалити. Все, що мали, вони вклали в будівництво будинку, щоб проводити там час із дітьми та онуками, але тепер у них немає ні часу, ні коштів, щоб повернутися до того життя.
Іншим важливим аспектом є той факт, що цей регіон, мабуть, створювався шляхом декількох хвиль міграції, і місцеві жителі приїхали сюди з різних регіонів. У мене склалося таке враження, що вони готові прийняти багато змін, які мали місце починаючи з радянських часів аж до наших днів. І багато хто не бачить сенсу в цьому конфлікті.
Стійкість до труднощів у цих людей зазнає серйозних випробувань. Але для них не менш важливо відновити власну гідність. У тому місці, де у них не залишилося нічого з того, що було раніше, хтось платить за них, а кожен візит – це привід для радості, адже вони можуть запропонувати випити чаю або скуштувати домашнього винограду. Кожен гість, навіть якщо це не довгоочікуваний родич, приносить їм почуття потрібності, відчуття, що їх цінують і поважають.
Кому ще допомагає ваша діяльність?
У нас є ще два інших проекти. У деяких населених пунктах ми надаємо психологічну підтримку і навчаємо «помічників», наприклад, лікарів, медсестер, вчителів, волонтерів Червоного Хреста і соціальних працівників, щоб вони могли виявляти ознаки стресу у людей, особливо дітей, і щоб вони могли їх підтримати в цій ситуації . Такі заняття організовуються в прифронтових селах, які є найуразливішими.
Останнього разу ми надавали допомогу сім’ям, у яких родичі зникли безвісти. Волонтери Червоного Хреста опікуються певною кількістю сімей, чиї близькі зникли безвісти в результаті конфлікту. Ми хочемо допомогти впоратися з щоденними нападами відчаю, забезпечити нашу психологічну підтримку, а також допомогти їм вирішити матеріальні проблеми.
