Значна кількість держав стає театром збройних конфліктів – як міждержавних, так і конфліктів неміжнародного характеру – з усім спустошенням та стражданнями, які вони приносять, в основному, цивільному населенню. Насправді, цивільне населення продовжує бути основною жертвою порушень міжнародного гуманітарного права (МГП) як державами-учасницями конфлікту, так і недержавними збройними формуваннями. Неодноразові порушення під час воєнних дій включають в себе навмисні напади та напади невибіркового характеру на цивільне населення, руйнування інфраструктури та знищення товарів, необхідних для виживання, та вимушене переміщення цивільного населення. Такі занадто часто повторювані події позбавляють цивільне населення доступу до основних джерел забезпечення та послуг, таких як їжа, вода та охорона здоров’я.

Основна відповідальність за безпеку та добробут цивільного населення покладається на держави і сторони конфліктів. Крім того, безсторонні/неупереджені гуманітарні організації, такі як Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), можуть запропонувати свої послуги і бути уповноваженими проводити операції з надання гуманітарної допомоги жертвам збройного конфлікту. Комплементарна роль цих організацій часто має вирішальне значення для постраждалих від збройного конфлікту.

МКЧХ – це неупереджена, нейтральна і незалежна організація, чия виключно гуманітарна місія полягає в захисті життя і гідності та наданні допомоги жертвам збройних конфліктів та інших проявів насильства. Для того, щоб мати змогу виконати свою місію, МКЧХ, як і будь-якій іншій неупередженій гуманітарній організації, необхідно отримати доступ до районів, постраждалих від насильства, щоб дістатися до осіб, які потребують захисту і допомоги. Цей фактичний доступ є вирішальним для здійснення незалежної оцінки потреб жертв та неупередженого надання адресної допомоги.

У ситуації збройного конфлікту питання доступу до його жертв регулюється МГП. Норми МГП, що регулюють доступ до гуманітарної допомоги, мають дотримуватись усі сторони збройного конфлікту. В цьому контексті пропозиція надання послуг такою неупередженою гуманітарною організацією, як МКЧХ, не може тлумачитись як втручання у внутрішні справи держав або як визнання чи підтримка однієї зі сторін конфлікту. Проте сторони збройних конфліктів іноді відкрито відмовляють у доступі в цілому або до окремих районів. Вони можуть також неявно/непрямо перешкоджати доступу, зокрема, створюючи правові, адміністративні та інші фактичні перепони, що перешкоджають гуманітарній діяльності. В інших випадках це відсутність мінімальних умов безпеки, що унеможливлює доступ персоналу, який надає гуманітарну допомогу, до осіб, які її потребують. В найгірших випадках вона може набувати форми прямих погроз і нападів на такий персонал.

Існують різні основні причини сучасних обмежень гуманітарного доступу. Однією з них є зростаюче протягом останніх років відчуття, що гуманітарна допомога стає все більш і більш політизованою.

Саме тому МКЧХ постійно нагадує і переконує сторони конфлікту, що його гуманітарна діяльність поза політикою і що ця організація за будь-яких обставин дотримується принципів нейтральності, неупередженості та незалежності. Протягом багатьох років МКЧХ також неодноразово закликав поважати положення МГП, що стосуються гуманітарного доступу.

Після стислих відповідей на питання, що часто задаються, наводимо більш детальне пояснення правових виразів та термінів. Окремі положення МГП включені в додаток.

1. Які причини обмеження гуманітарного доступу?

Стримування або обмеження гуманітарного доступу можуть мати різні причини.

Інтереси безпеки є однією з основних причин, що обмежують гуманітарний доступ. Під час воєнних дій або коли операції з надання гуманітарної допомоги свідомо роблять об’єктом нападу, дуже важко отримати доступ до осіб, які потребують гуманітарної допомоги. Ситуація з безпекою може змусити гуманітарні організації зменшити масштаби своїх операцій у конкретних обставинах чи утриматись від них, або залучити до роботи охоронні структури. Ця проблема підкреслює те, наскільки важливим є зобов’язання поважати і захищати персонал, який надає гуманітарну допомогу.

У деяких випадках відмова надати згоду на здійснення гуманітарної діяльності або обмеження, які накладаються на заходи з надання допомоги на полі бою, також можуть бути частиною військової стратегії, спрямованої на те, щоб позбавити супротивника та/або цивільне населення основних предметів першої необхідності та продовольства.

Ще одним важливим фактором перешкоди для гуманітарного доступу є зростаюче протягом останніх років відчуття, що гуманітарна допомога стає все більш і більш політизованою. Зокрема, це особливо помітно через дискусію навколо понять «гуманітарна інтервенція» або «відповідальність захищати», стосовно яких немає єдиної думки в міжнародному співтоваристві, і які не слід плутати з гуманітарною діяльністю[1]. Крім того, в рамках окремих міжнародних операцій застосовували «інтегрований» або «всеохоплюючий» підходи, що поєднували в собі політичні, військові та гуманітарні цілі.

У деяких випадках ці напрями розвитку викликали сумніви щодо реальних цілей суб’єктів гуманітарної діяльності і можуть зіпсувати імідж і довіру до них. Тому гуманітарним організаціям все важче переконувати сторони збройного конфлікту в справжності їхніх намірів, які полягають в наданні гуманітарної допомоги особам, які її потребують, або веденні діалогу щодо захисту[2], і не пов’язані з політичними або військовими цілями. Ці сумніви щодо гуманітарної діяльності призводять до того, що деякі сторони збройних конфліктів обмежують чи забороняють гуманітарний доступ або, що ще гірше, ставлять під загрозу такі гуманітарні операції чи піддають їх нападам.

2. Як МКЧХ вирішує ці питання обмеження доступу?

МКЧХ завжди висловлював своє занепокоєння щодо ризиків зазначених підходів, які поєднують політичні, військові та гуманітарні цілі, і дистанціюється від таких ініціатив, зокрема, коли вони здійснюються у вкрай розколотих середовищах. З метою збереження своєї незалежної, нейтральної і неупередженої гуманітарної діяльності МКЧХ дотримується чіткого підходу до побудови конструктивного діалогу і відносин з усіма зацікавленими сторонами на конфіденційній основі, сприяння зміцненню довіри і підтримки своєї діяльності та досягнення домовленості зі сторонами щодо них.

Такий підхід значною мірою має на меті переконати всі сторони дотримуватися своїх правових зобов’язань і приймати гуманітарну діяльність МКЧХ, зокрема, відвідування осіб, позбавлених волі. Останній вид діяльності та діалог, якого прагне МКЧХ, був би неможливим, якби МКЧХ сприймали як організацію, що переслідує політичні цілі, або якби він діяв без згоди зацікавлених сторін конфлікту.

МКЧХ закликає всі сторони збройних конфліктів дотримуватися МГП і нагадує їм, що Женевські конвенції (ЖК), ратифіковані усіма, свідчать про згоду держав на зобов’язання допомагати та захищати своє цивільне населення від наслідків конфлікту та дозволяти неупередженим суб’єктам гуманітарної діяльності надавати допомогу під час збройних конфліктів, коли їхнє населення потребує допомоги. У разі необхідності МКЧХ також нагадує, що держави взяли на себе зобов’язання поважати Женевські конвенції. Це означає, що всі держави повинні зробити все можливе для того, щоб покласти край порушенням МГП, зокрема шляхом впливу на тих, хто порушує його положення[3].

3. Яка позиція МКЧХ щодо транскордонних операцій?

В рамках діалогу з усіма зацікавленими сторонами і виходячи з реальних ситуацій на місцях МКЧХ прагне неупереджено надавати допомогу у задоволенні потреб, які він виявив. «Транскордонні операції» є лише одним із способів доступу до осіб, які потребують допомоги.

МКЧХ завжди розглядав транскордонні операції як можливість діяти тією мірою, наскільки вони можуть здійснюватися в умовах повної прозорості для сторін збройного конфлікту та інших зацікавлених держав. Сам по собі термін «транскордонна операція» per se не є терміном МГП. Він лише визначає форму операцій з надання гуманітарної допомоги, що регулюється тими самими нормами МГП, що й будь-які інші неупереджені гуманітарні операції, проведення яких вимагає згоди зацікавлених держав. Таким чином, МКЧХ прагне діяти за згодою зацікавлених держав, у тому числі відповідних сусідніх держав. Діяльність за наявності такої згоди – це найкращий спосіб забезпечення її ефективності і уникнення нараження своїх співробітників на додаткову небезпеку.

4. Чи є занепокоєння МКЧХ стосовно гуманітарного доступу порівняно недавнім або пов’язаним з певними ситуаціями?

МКЧХ постійно закликає дотримуватися положень МГП в ситуаціях збройних конфліктів, в рамках яких ця організація працює в усьому світі. За останні роки МКЧХ публічно висловлювався щодо необхідності надання безпечної, швидкої і безперешкодної гуманітарної допомоги тим, хто її потребує, в багатьох конфліктних ситуаціях на всіх континентах. Загальний заклик надавати гуманітарну допомогу та поважати гуманітарну місію неодноразово звучав на засіданнях Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та на інших міжнародних форумах[4].

Незважаючи на ці заклики, неупереджені гуманітарні організації все більше стикаються із труднощами доступу до незахищеного населення в ситуаціях збройного конфлікту у зв’язку із загрозою безпеці (незахищеність персоналу, який здійснює гуманітарну допомогу, від погроз або нападів), відмовою в доступі та різними політичними, правовими чи практичними обмеженнями (географічними обмеженнями, скороченнями окремих видів діяльності, та/або адміністративними перешкодами). Ці обмеження серйозно стримують здійснення ними своєї діяльності. В кінцевому рахунку це означає, що жертви збройних конфліктів не завжди отримують базову допомогу, на яку вони мають право, таку як їжа, житло, вода, медичне обслуговування, і не можуть звернутись за захистом.

5. Які норми МГП регулюють питання гуманітарного доступу?[5]

Ратифікувавши ЖК та інші договори в сфері МГП, такі як Додаткові протоколи до ЖК (ДП), держави погодились добросовісно виконувати свої правові зобов’язання і, зокрема, дотримуватися і забезпечувати дотримання МГП (ст. 1, спільна для чотирьох ЖК).

Договірне та звичаєве МГП містять конкретні правила, що регулюють надання допомоги та захисту тим хто їх потребує[6] – цивільним особам, хворим і пораненим бійцям або будь-яким іншим категоріям жертв збройного конфлікту.

Хоча ці положення трохи відрізняються залежно від природи конфлікту (міжнародний збройний конфлікт, який не є окупацією, окупація і неміжнародний збройний конфлікт), рамки МГП, що регулюють гуманітарний доступ, в основному зосереджуються на чотирьох основних етапах:

1. на кожну сторону збройного конфлікту покладається первинний обов’язок задовольняти потреби населення, яке перебуває на підконтрольній їй території;

2. неупереджені гуманітарні організації мають право пропонувати свої послуги для того, щоб здійснювати гуманітарну діяльність, зокрема, коли потреби населення, постраждалого внаслідок збройного конфлікту, не задовольняються;

3. неупереджена гуманітарна діяльність, що здійснюється в ситуації збройного конфлікту, має здійснюватися за згодою зацікавлених сторін конфлікту.[7] Згідно з МГП, зацікавлені сторони конфлікту повинні надати згоду на здійснення такої діяльності, коли потреби населення, яке знаходиться під їхнім контролем, не задовольняються; і

4. після того, як заходи з надання неупередженої гуманітарної допомоги будуть узгоджені, сторони збройного конфлікту, а також всі зацікавлені держави, які не є сторонами у збройному конфлікті, повинні дозволити і сприяти їхньому швидкому і безперешкодному здійсненню, за умови дотримання іхнього права контролю.

Інші релевантні норми МГП пов’язані з захистом і повагою до персоналу, який надає гуманітарну та медичну допомогу, та відповідних об’єктів[8], а також забороною голоду серед цивільного населення як методу ведення війни[9].

6. Чи обмежують гуманітарний доступ самі норми МГП?

МГП не надає всім неупередженим гуманітарним організаціям необмежене право доступу для здійснення будь-якої діяльності без жодних застережень. В першу чергу, МГП вимагає, щоб пропозиція надання послуг неупередженою гуманітарною організацією була прийнята зацікавленою стороною конфлікту до того, як така організація розпочне свою діяльність на підконтрольній їй території[10]. Проте, рішення зацікавленої сторони конфлікту надати згоду на надання допомоги на своїй території згідно з МГП не є довільним[11].

Як тільки така згода буде надана, заходи з надання допомоги мають бути дозволені та їм мають сприяти всі сторони конфлікту та зацікавлені держави, навіть якщо допомога призначена для населення, яке знаходиться на території під контролем супротивної сторони. Тим не менш, це не означає, що неупереджена гуманітарна організація, яка отримала дозвіл на здійснення діяльності на території зацікавленої сторони конфлікту, може працювати там без будь-яких обмежень.

Беручи на себе зобов’язання надати дозвіл та сприяти операціям з надання допомоги, сторони конфлікту та зацікавлені держави мають право контролювати гуманітарні операції та визначати технічні заходи. У будь-якому випадку право контролю, передбачене МГП, не повинно надмірно затягувати здійснення гуманітарних операцій, перешкоджати їхній швидкій реалізації або унеможливлювати їхнє здійснення.

У зв’язку з цим варто відзначити, що аргумент щодо військової необхідності може наводитися за виняткових обставин з метою регулювання – але не заборони – гуманітарного доступу. Цей аргумент може тимчасово і географічно обмежити свободу пересування персоналу, що здійснює гуманітарну діяльність.

Згідно з МГП військова необхідність не може застосовуватися для відхилення правомірної пропозиції надання послуг та повної відмови від виконання гуманітарної діяльності неупередженими гуманітарними організаціями.

СЛОВНИК ВИРАЗІВ ТА ТЕРМІНІВ

Норми МГП стосовно гуманітарного доступу.

Цей словник пояснює значення ключових виразів і термінів, що використовуються в нормах міжнародного гуманітарного права (МГП), що регулюють питання гуманітарного доступу. Звичайно, на практиці ці терміни мають тлумачитись в цілому – таким чином, як вони застосовуються в контексті норм МГП, що підлягають застосуванню.

В МГП є спеціальні норми, що регулюють операції з надання гуманітарної допомоги під час міжнародних (МЗК) та неміжнародних (НМЗК) збройних конфліктів. Ці норми не застосовуються поза контекстом збройних конфліктів.

«На кожну сторону збройного конфлікту покладається первинний обов’язок задовольняти потреби населення, яке перебуває на підконтрольній їй території»:

Відповідальність держави стосовно задоволення потреб населення, яке перебуває під її контролем, загалом вважається наслідком її державного суверенітету. Цей «первинний обов’язок задоволення потреб» також явно переноситься до норм МГП, які визначають обов’язки окупаційної держави під час окупації.[12] Положення МГП, що регулююють МЗК, які не є окупацією, та НМЗК конкретно не містять аналогічних норм. Хоча в таких ситуаціях відповідальність сторін конфлікту щодо задоволення потреб населення на підконтрольних їм територіях може походити з об’єкта і цілей МГП.

Прикметник «основний» означає, що цей обов’язок в першу чергу покладається на сторони конфлікту. Той факт, що МГП передбачає, що інші суб’єкти, такі як неупереджені гуманітарні організації, можуть приєднатися – за певних умов – щоб запропонувати допомогу для населення, постраждалого внаслідок збройних конфліктів, жодним чином не зменшує основну відповідальність сторін конфлікту щодо задоволення потреб тих, хто перебуває під їхнім контролем.

«Неупереджені гуманітарні організації мають право пропонувати свої послуги для того, щоб здійснювати гуманітарну діяльність, зокрема, коли потреби населення, постраждалого внаслідок збройного конфлікту, не задовольняються»:

Завдяки ст. 3(2) та ст. 9/9/9/10, спільним для чотирьох ЖК, що встановлюють так зване право на гуманітарну ініціативу, держави беззастережно визнали, що неупереджені гуманітарні організації, такі як МКЧХ, можуть відігравати важливу роль у задоволенні гуманітарних потреб, які виникають внаслідок збройних конфліктів. Це право прямо дозволяє таким організаціям пропонувати свої послуги і здійснювати гуманітарну діяльність в умовах збройних конфліктів.

Міжнародне публічне право, в тому числі МГП, додатково визнало, що пропозиції надання таких послуг, зроблені неупередженою гуманітарною організацією, не можуть розглядатися як незаконне втручання у внутрішні справи держави або недружні дії. У зв’язку з цим дуже важливо не плутати пропозиції надання гуманітарних послуг та подальші заходи з надання гуманітарної допомоги, що здійснюються неупередженими гуманітарними організаціями, з так званим «правом на гуманітарну інтервенцію» або «відповідальністю захищати». Останні поняття відрізняються від гуманітарної діяльності, що здійснюється неупередженою гуманітарною організацією в рамках МГП.

Згідно з МГП тільки «неупереджені гуманітарні організації» мають право пропонувати такі послуги.

Для цілей МГП організації, що бажають запропонувати свої послуги, повинні бути «гуманітарними» та «неупередженими».

Прикметник «гуманітарний» говорить сам за себе. Це означає, що організація переслідує виключно гуманітарні цілі та діє з метою забезпечення виживання, благополуччя та гідності осіб, постраждалих від збройних конфліктів.

Прикметник «неупереджений» стосується позиції гуманітарної організації, яка має бути визначена відносно (vis-à-vis) жертв збройного конфлікту при плануванні та реалізації запропонованої гуманітарної діяльності. Неупередженість стосується вимоги не здійснювати дискримінацію за національною, расовою, релігійною, класовою ознаками або через політичні переконання, а також за іншими подібними критеріями. Крім того, основоположний принцип неупередженості вимагає прагнення полегшити страждання осіб, керуючись виключно їхніми потребами та віддаючи пріоритет найнагальнішим ситуаціям лиха.[13]

МГП також не надає конкретного визначення поняття «гуманітарна діяльність», яку неупереджені гуманітарні організації можуть запропонувати сторонам збройного конфлікту. Ст. 9/9/9/10, спільна для чотирьох ЖК, що застосовується до МЗК, передбачає, що МКЧХ і будь-яка інша неупереджена гуманітарна організація може запропонувати здійснення гуманітарної діяльності для захисту та допомоги тим, хто постраждав внаслідок збройного конфлікту. Ст. 3, спільна для чотирьох ЖК, стосується тільки «послуг», але слід враховувати, що право ініціативи, яке застосовується в НМЗК, також включає в себе всю гуманітарну діяльність. Гуманітарна діяльність, яка може бути запропонована в рамках МГП, включає в себе такі напрями, як захист[14] та допомога[15]. Обидва з них переслідують одну мету: захист життя і гідності жертв збройних конфліктів. Таким чином, в контексті збройного конфлікту гуманітарна діяльність включає в себе всі заходи, спрямовані на збереження життя, безпеки, гідності та морального і фізичного здоров’я жертв конфлікту, або які мають на меті відновити вищеперераховані фактори благополуччя в разі їх порушення.

Гуманітарна діяльність, передбачена МГП, повинна допомагати всім постраждалим внаслідок збройного конфлікту. Це широке тлумачення питання, хто може бути отримувачем гуманітарної діяльності, означає, що отримувачами гуманітарної допомоги є не тільки цивільні особи, але також, наприклад, поранені і хворі бійці або військовополонені та інші особи, позбавлені волі.

Якщо МГП передбачає право неупереджених гуманітарних організацій пропонувати свої послуги, ця сукупність правових норм, тим не менш, не покладає на ці організації зобов’язання пропонувати свої послуги та здійснювати гуманітарну діяльність. Таким чином, ці організації можуть на свій розсуд приймати рішення щодо залучення до надання допомоги в кожному конкретному збройному конфлікті.

«Зокрема, коли потреби населення, постраждалого внаслідок збройного конфлікту, не задовольняються»:

У той час як гуманітарні організації будуть часто пропонувати свої послуги в гострих ситуаціях, вони також можуть робити це в будь який інший час, зокрема, з метою здійснення профілактичних заходів. Ніщо у відповідних положеннях МГП не може бути розтлумачено як обмеження права неупереджених гуманітарних організацій пропонувати свої гуманітарні послуги сторонам збройного конфлікту. З іншого боку, в будь-який час ніщо не заважає учасникам збройного конфлікту звернутися до МКЧХ або іншої неупередженої гуманітарної організації з проханням взяти на себе здійснення гуманітарної діяльності.

«Неупереджена гуманітарна діяльність, що здійснюється в ситуації збройного конфлікту, має здійснюватися за згодою зацікавлених сторін конфлікту».

Якщо МГП надає неупередженим гуманітарним організаціям право пропонувати свої гуманітарні послуги, це право не повинно тлумачитись як необмежене право гуманітарного доступу (тобто як право фактичної гарантії можливості здійснювати запропоновану гуманітарну діяльність). Той факт, чи будуть неупереджені гуманітарні організації дійсно мати змогу надавати свої послуги в районах, які потерпають від збройного конфлікту, буде залежати від отримання ними «згоди» від зацікавлених сторін конфлікту.

Норми МГП, що регулюють згоду, різняться за своїм формулюванням та обсягом.[16] Проте як у МЗК (включаючи окупацію), так і у НМЗК зацікавлені сторони конфлікту мають надати свою згоду до того, як неупереджені гуманітарні організації зможуть розпочати та здійснювати свою гуманітарну діяльність на територіях під їх юрисдикцією/контролем. Таким чином, перш ніж приступати до запропонованої гуманітарної діяльності, неупереджені гуманітарні організації повинні намагатися отримати та отримувати згоду зацікавленої сторони збройного конфлікту.[17]

У МЗК (включаючи окупацію), відповідні положення МГП[18] вказують на необхідність отримання згоди тільки від держав, які кваліфікуються як сторони МЗК, і які вважаються «зацікавленими» в силу того факту, що запропонована гуманітарна діяльність буде здійснюватися на їхній території (причому зрозуміло, що запитувати супротивну сторону з приводу її згоди на проведення операції з надання допомоги на території такої сторони або на підконтрольній їй території необов’язково).

Щодо НМЗК, то у ст. 3, спільній для чотирьох ЖК, нічого не говориться про те, чию згоду необхідно отримати для проведення операцій з надання гуманітарної допомоги. Проте відповідь на питання, чию згоду необхідно отримати в умовах НМЗК, що регулюються тільки зазначеною статтею, може бути надана тільки на основі ретельного аналізу взаємозв’язку між цим положенням та ст. 18(2) ДП(ІІ), в якій прямо зазначено, що вимагається згода Високої Договірної Сторони, тобто держави-учасниці конфлікту. На цій основі, згідно з цілями МГП, згода має бути отримана від держави, на території якої відбувається НМЗК, і це також стосується діяльності з надання допомоги, що має здійснюватись в районах, над якими така держава втратила контроль і які контролюються супротивною стороною.[19] В будь-якому разі, з практичних міркувань МКЧХ також прагне домогтися згоди сторін НМЗК (включаючи недержавні збройні формування, які є стороною конфлікту) перед здійсненням своєї гуманітарної діяльності.

В той час як реалізація гуманітарної діяльності залежить від згоди сторін конфлікту, рішення останніх надати згоду на надання допомоги, за МГП, не є довільним. Як завжди, МГП дотримується тонкого балансу між інтересами держав і гуманітарними імперативами. Таким чином, коли йдеться про надання гуманітарної допомоги, чинне МГП не зовсім шанобливо ставиться до державного суверенітету.

«Згідно з МГП, сторони конфлікту повинні надати згоду на здійснення такої діяльності, якщо потреби населення, що знаходиться під їхнім контролем, не задовольняються»:

Сторона збройного конфлікту може на законних підставах відмовитися від пропозиції надання гуманітарних послуг, якщо така відмова по суті пов’язана з її здатністю виконувати свій основний обов’язок задовольняти потреби населення, яке перебуває під її контролем. Коли сторона збройного конфлікту не може або не бажає виконувати цей обов’язок, і коли пропозиції надати гуманітарні послуги були зроблені неупередженими гуманітарними організаціями, то більше не існує достатніх/законних підстав утримуватися або не давати згоду на проведення гуманітарної діяльності. Таким чином, МГП передбачає обставини, за яких сторона конфлікту зобов’язана надавати свою згоду на запропоновані гуманітарні послуги.

Важливо підкреслити, що, згідно з МГП, імперативна військова необхідність не є правомірною підставою для повної та остаточної відмови від надання згоди на здійснення гуманітарної діяльності. Запропоновані гуманітарні послуги можуть бути відхилені сторонами конфлікту, коли немає потреби в задоволенні гуманітарних потреб і/або коли такі послуги не носять гуманітарний характер чи надходять від організації, що не є неупередженою і гуманітарною за характером своєї діяльності. МГП не передбачає інших підстав, які б виправдовували загальну відмову від надання згоди на проведення операцій з гуманітарної допомоги.

Вираз «необгрунтована відмова/утримання від згоди на операції з надання допомоги» іноді використовується для того, щоб описати ситуацію, за якої сторона збройного конфлікту відмовляється від правомірної пропозиції послуг, спричиненої наявністю потреб, які мають бути задоволені.

Жодне з положень МГП не містить вираз «необґрунтована відмова/утримання від згоди», так само, як і відповідна нормативно-правова база не надає визначення цього поняття. Тим не менш, можна стверджувати, що відмова у наданні згоди, що тягне за собою порушення стороною конфлікту своїх зобов’язань за МГП, може становити незаконну відмову у доступі в розумінні МГП. Наприклад, така ситуація може мати місце, якщо відмова сторони збройного конфлікту має своїм наслідком голод серед цивільного населення, заборонений ст. 54 ДП(I), або якщо сторона збройного конфлікту не в змозі надати необхідну гуманітарну допомогу для населення, яке знаходиться під її контролем, згідно з відповідними нормами міжнародного права, в тому числі МГП.

Також МГП безпосередньо не регулює наслідки незаконної відмови від надання згоди і, в свою чергу, не уточнює загальне право доступу, що випливає з так званої незаконної/необґрунтованої відмови. Таким чином, аргумент, згідно з яким зазначена відмова може бути виправдана в силу МГП, не пов’язаного з транскордонними операціями, в чинному МГП не відображений.

В той самий час МГП не забороняє окремим державам і міжнародному співтовариству в цілому вживати належних заходів згідно з нормами міжнародного публічного права, що підлягають застосуванню, для забезпечення та сприяння проведенню неупереджених гуманітарних операцій в державах, де відбувається збройний конфлікт. Такі заходи також можуть бути вжиті згідно з зобов’язанням держав забезпечувати дотримання МГП, як зазначено в ст. 1, спільній для чотирьох ЖК.

«Після того, як заходи з надання неупередженої гуманітарної допомоги будуть узгоджені, сторони збройного конфлікту, а також всі зацікавлені держави, які не є сторонами у збройному конфлікті, повинні дозволити і сприяти їхньому швидкому і безперешкодному здійсненню, за умови права контролювати їх»:

МГП розмежовує вимоги отримання згоди від сторони збройного конфлікту після отримання нею пропозиції надання послуг (тобто широке рішення цієї сторони, згідно з яким неупереджена гуманітарна організація може бути присутньою та здійснювати свою діяльність на її території/території під її контролем, що приймається після отримання правомірної пропозиції послуг) з одного боку, і зобов’язання дозволити і сприяти здійсненню операцій з надання допомоги, що має на меті забезпечення виконання прийняття пропозиції надання послуг – з іншого. Таким чином, зобов’язання дозволити і сприяти зумовлене і безпосередньо випливає з попередньо даної зацікавленими сторонами конфлікту згоди на пропозицію надання гуманітарних послуг.

«Повинні дозволити і сприяти»

Після того як заходи з надання гуманітарної допомоги в принципі схвалені, держави/сторони збройного конфлікту зобов’язані співпрацювати та здійснювати позитивні дії з метою сприяння відповідним операціям.[20] Сторони повинні сприяти діяльності гуманітарного персоналу.[21] Це може включати в себе максимально можливе спрощення адміністративних формальностей для полегшення отримання віз або вирішення інших імміграційних питань, фінансових та податкових питань, питань імпорту/експорту, схвалення та дозволу на поїздки на місця, і, можливо, привілеїв та імунітетів, необхідних для роботи організації; тобто «все можливе сприяння», що необхідне організації для належного виконання нею погоджених гуманітарних функцій.[22] Також заходи мають бути узгоджені та вжиті для забезпечення загальної ефективності операцій (наприклад, час, вартість, безпека, доцільність). Такі заходи можуть також включати здатність організації здійснювати свою діяльність, де це можливо, найбезпосереднішим та найбезпечнішим способом, що за деяких обставин може відбуватися з-за кордону.

Сторони також повинні сприяти наданню допомоги, поважаючи і захищаючи вантажі гуманітарної допомоги та персонал, який надає таку допомогу; не нападати на них і не змінювати їхній маршрут (див. «поважати і захищати») та сприяти швидкому розподілу (див. «швидкий»).[23] Збройні сили повинні бути проінформовані про гуманітарні конвої та про свій обов’язок поважати і захищати їх. Наприклад, вони повинні бути проінформовані щодо сприяння проходженню гуманітарної допомоги через контрольно-пропускні пункти.

У деяких випадках сприяння зазначених сторін включає в себе заохочення і сприяння ефективній міжнародній координації дій стосовно гуманітарної допомоги.[24]

Крім того, МГП передбачені конкретні норми, що зобов’язують держави всіляко сприяти гуманітарній діяльності, що здійснюється МКЧХ, а також національними товариствами Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.[25]

Згідно з нормами, що регулюють МЗК, зобов’язання дозволити і сприяти розповсюджується не тільки на сторони збройного конфлікту, а й на всі зацікавлені держави. Це означає, що держави, які не є учасницями збройного конфлікту, крізь території яких можуть проходити неупереджені гуманітарні організації з метою ефективнішого досягнення зон конфлікту, куди має бути доставлена гуманітарна допомога, повинні уповноважити такі організації на здійснення транзиту та використання своєї території в таких цілях.[26]

Норми, що регулюють НМЗК, безпосередньо не покладають зобов’язання дозволити і сприяти операціям з надання гуманітарної допомоги на держави, які не є учасницями НМЗК. Тим не менш, очікується, що держави, які не є сторонами НМЗК, не заперечуватимуть проти використання їхньої території неупередженими гуманітарними організаціями з метою доступу до жертв НМЗК. Якби ці держави відмовились дозволити і сприяти здійсненню операцій з надання допомоги, це означало б перешкоджання задоволенню гуманітарних потреб жертв збройного конфлікту, яким вона адресована, і, таким чином, зробило би згоду, дану сторонами конфлікту щодо послуг, недійсною.

«Швидкий»

Після того, як заходи з надання гуманітарної допомоги в принципі схвалені, сторони повинні сприяти її швидкому розподілу[27] і не затримувати відправку гуманітарних вантажів необґрунтовано[28] для того, щоб допомога чи послуги були отримані вчасно, беручи до уваги обставини, в тому числі потреби населення.

Тим не менш, деяка затримка через перевірки/контроль над гуманітарними операціями є прийнятною (див. «право контролю»), а у винятковому випадку імперативної військової необхідності рух персоналу, який здійснює гуманітарну діяльність, може бути тимчасово обмежений.[29] (див. «безперешкодний»)

У деяких випадках, наприклад, в деяких резолюціях Ради Безпеки ООН, використовується термін «своєчасний». Важливо підкреслити, що таке формулювання не замінює зобов’язання сприяти «швидкому» доступу за МГП.

«Безперешкодний»

Поняття «безперешкодний» означає, що проходження гуманітарної допомоги та персоналу, який її супроводжує або здійснює інші гуманітарні послуги, не повинно безпідставно зупинятися, ускладнюватися і піддаватися перешкодам під час доставки особам, які її потребують. Очевидно, що на персонал, який здійснює гуманітарну допомогу, та її об’єкти не повинні здійснюватися напади (див. «поважати і захищати»).

Тільки в разі імперативної військової необхідності діяльність та пересування персоналу, який здійснює гуманітарну допомогу, можуть бути обмежені або їхнє пересування буде тимчасово обмежено. Це не може продовжуватись довше, ніж це необхідно, і будь-яке продовження дії таких обмежень має бути здійснено на законних підставах.[30]

У деяких випадках, наприклад, в деяких резолюціях Ради Безпеки ООН, використовується термін «вільний». Цей термін слід розуміти як синонім терміну «безперешкодний».

«Проходження»

Термін «проходження», згідно з ЖК та ДП(І), стосується транзиту гуманітарної допомоги через територію сторін конфлікту, а також через територію держав, які не є стороною конфлікту, з метою досягнення пункту призначення.[31] Під час МЗК, за певних умов, держави повинні дозволяти вільний прохід певних вантажів, призначених виключно для цивільних осіб і особливо вразливих груп населення іншої держави, навіть якщо вона є супротивною стороною.[32]

У сучасному використанні значення терміну «проходження» в цілому розширилось і включає в себе будь-який рух вантажів допомоги, обладнання та персоналу, який їх супроводжує або здійснює інші гуманітарні послуги, в тому числі на території однієї зі сторін МЗК або НМЗК. Терміни «проходження» і «доступ» часто використовуються як синоніми, оскільки і те, і інше обов’язково має бути надано для того, щоб дістатися до населення, яке потребує допомоги.[33] Іншими словами, воно включає в себе будь-які переміщення, необхідні для ефективного здійснення гуманітарної діяльності. Сторони конфлікту повинні забезпечити свободу пересування уповноваженого персоналу, який здійснює гуманітарну допомогу, необхідну для здійснення ним своїх функцій. Тільки в разі імперативної військової необхідності їхнє пересування може бути тимчасово обмежено.[34]

«Допомога»

Термін «допомога» включає в себе усі види діяльності, послуг та поставок товарів, насамперед, у сфері охорони здоров’я, водопостачання, середовищної та економічної безпеки, що мають на меті забезпечити особам, які опинились в зоні збройного конфлікту, виживання та гідне існування. Гуманітарна допомога, на яку поширюється зобов’язання сприяти швидкому і безперешкодному проходженню, має носити неупереджений характер і здійснюватися без будь-якого небажаного розрізнення.[35]

Гуманітарна допомога включає в себе об’єкти, необхідні для відправлення релігійних культів, і матеріали, необхідні для виживання цивільного населення, такі як продукти харчування, вода та медикаменти, а також одяг, постільні речі та засоби для облаштування укриття/житла.[36] Крім того, поняття «допомога» повинно тлумачитися як таке, що включає в себе як допомогу предметами першої необхідності/товарами, так і гуманітарні послуги/діяльність.[37]

Персонал, який надає гуманітарну допомогу, може становити частину допомоги, що надається в будь-якій такій діяльності,[38] наприклад, для оцінки потреб, адміністрування допомоги, транспортування, розподілу, організації/координації, спеціалізованих медичних заходів та охоронних послуг.[39]

«Право контролю»

Термін «право контролю» як такий не є виразом, що базується на договірному МГП, проте він відображений в багатьох положеннях міжнародного гуманітарного права.[40]

Той факт, що сторони збройного конфлікту і держави, які не є зацікавленими сторонами збройного конфлікту, зобов’язані дозволити і сприяти здійсненню операцій з надання гуманітарної допомоги, не заперечує права здійснювати контроль над здійсненням схем гуманітарної допомоги[41] шляхом таких заходів, як перевірка гуманітарного та неупередженого характеру допомоги, призначення технічних заходів для її практичної доставки, а також обмеження діяльності з надання допомоги за наявності імперативної військової необхідності. Аргумент військової необхідності можна використовувати тільки для того, щоб тимчасово і географічно регулювати операції з надання допомоги. Це не повинно призвести до фактичної заборони здійснювати гуманітарну діяльність, як тільки пропозиція гуманітарних послуг була прийнята сторонами збройного конфлікту.

Згідно з МГП, зобов’язання дозволити і сприяти, наслідком якого є право контролю, є зобов’язанням результату, а не способу. Таким чином, навіть якщо суб’єкти зазначеного зобов’язання отримають пов’язане з ним право контролю, реалізація такого права ніколи не повинна призводити до неправомірної затримки або унеможливлення доставки гуманітарної допомоги.

Відповідальним за розподіл допомоги слід довірити визначення першочерговості її надання, наприклад, допомога дітям, вагітним та породіллям, інвалідам, пораненим, хворим та особам, які утримуються під вартою.[42]

Сторони, що здійснюють контроль, повинні поважати і давати організації можливість працювати у відповідності з її власним мандатом і принципами, а також методами роботи. Наприклад, не повинно бути жодного переадресування допомоги, що може призвести до її мінливого розподілу без урахування потреб.[43] Зі свого боку, персонал, який надає допомогу, не повинен перевищувати умови своєї гуманітарної місії, наприклад, не передавати інформацію військового характеру, що може бути йому доступна (як-то місце розташування військ).[44]

«Персонал, який надає гуманітарну допомогу, та об’єкти, що використовуються для операцій з надання гуманітарної допомоги, мають поважатися та захищатися»:

Персонал, який надає гуманітарну допомогу, та об’єкти, що використовуються для операцій з надання гуманітарної допомоги, повинні завжди поважатися та захищатися.[45] В першу чергу це означає, що на них не повинні здійснюватися напади.[46] Сторони також повинні зробити все можливе, щоб запобігти відхиленню від маршруту доставки допомоги або її розграбуванню,[47] і забезпечити безпеку конвоїв.[48]

Цей захист дозволяє персоналу, який надає гуманітарну допомогу, ефективно діяти в інтересах осіб, які потребують допомоги.[49] Для цього сторони повинні надати чіткі та неухильні інструкції своїм збройним силам щодо захисту гуманітарної допомоги та персоналу, в тому числі, поваги до емблем Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.[50]

Проте цим зобов’язанням, що покладається на сторони збройного конфлікту, не можна маніпулювати таким чином, щоб діяльність неупередженої гуманітарної організації, на яку попередньо було надано згоду, стала повністю унеможливленою. У той час як персонал, який надає гуманітарну допомогу, потребує мінімального рівня безпеки для того, щоб мати доступ до жертв конфліктів і здійснювати свою діяльність, гуманітарні організації не очікують на повну гарантію безпеки, адже це було б нереально.

За характером своїх функцій персонал, який надає гуманітарну допомогу, готовий на певний обгрунтований ризик в небезпечних умовах, але ні в якому разі не можна допускати і погоджуватись з тим, що цей персонал, гуманітарні об’єкти і транспортні засоби стають об’єктами загрози і нападів.

Зі свого боку, персонал, який надає гуманітарну допомогу, повинен брати до уваги національне законодавство та вимоги безпеки сторони, на території якої він виконує свої обов’язки (наприклад, дотримуватись маршруту, комендантської години), а також домовленості, досягнуті між сторонами.[51] Як зазначено вище, його пересування та діяльність можуть бути тимчасово обмеженими тільки в разі імперативної військової необхідності.[52]

Зобов’язання поважати і захищати персонал, який надає гуманітарну допомогу, та гуманітарні об’єкти, часто перекладається як «безпечний доступ» (що не є терміном МГП), що часто використовується в резолюціях ООН та інших рекомендованих джерелах, що стосуються гуманітарного доступу.

Додаток – окремі положення міжнародного гуманітарного права Міжнародні збройні конфлікти

Ст. 9/9/9/10 ЖК – Діяльність Міжнародного Комітету Червоного Хреста

Положення цієї Конвенції не перешкоджають гуманітарній діяльності, яку Міжнародний комітет Червоного Хреста чи будь-яка інша безстороння гуманітарна організація, за згодою заінтересованих сторін конфлікту, можуть здійснювати для захисту поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу [та осіб, які зазнали корабельної аварії/військовополонених/цивільних осіб] та надання їм допомоги.

Ст. 23 4-ї ЖК (IV) – Медичне забезпечення, продукти харчування, одяг

Кожна Висока Договірна Сторона дозволяє вільне пропускання всіх посилок з медикаментами та санітарними матеріалами, а також предметами, необхідними для виконання релігійних обрядів, які призначаються виключно для цивільного населення іншої Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця остання є ворожою. Вона також дозволяє вільне пропускання всіх посилок з найважливішими продуктами харчування, одягом і тонізуючими засобами, призначеними для дітей, молодших 15 років, вагітних жінок та породілей.

Зобов’язання Високої Договірної Сторони забезпечувати вільний пропуск усіх посилок, зазначених у попередньому абзаці, виконується за умови, що ця Сторона може пересвідчитися в тому, що немає причин боятися:

1. a) що посилки можуть потрапити не за призначенням, або
2. b) що контроль може бути неефективним, або
3. c) що посилки можуть очевидно сприяти успіху воєнних зусиль або економіки супротивника, будучи заміною товарів, які в іншому разі супротивник повинен був би забезпечити чи виробити, або вивільняючи сировину, матеріали і робочу силу, необхідні для виробництва таких товарів.

Держава, яка дозволяє пропускання посилок, зазначених в абзаці першому цієї статті, може поставити умовою такого дозволу, щоб розподіл їх адресатам виконувався під контролем на місці доставки з боку держав-покровительок.

Пересилання таких посилок здійснюватиметься, і держава, яка дозволяє їхнє вільне пропускання, повинна мати право встановлювати технічні умови, за яких воно дозволяється.

Стаття 70 ДП(I) – Операції з надання допомоги

1. Якщо цивільне населення будь-якої території, яка перебуває під контролем сторони, що бере участь у конфлікті, крім окупованої території, недостатньо забезпечується запасами, згаданими у статті 69, то проводяться операції з надання допомоги, які мають гуманітарний та беззастережний характер і здійснюються без будь-яких несприятливих особливостей за згодою між сторонами, заінтересованими в таких операціях щодо надання допомоги. Пропозиції щодо надання допомоги, що відповідають вищезазначеним умовам, не розглядаються як втручання у збройний конфлікт або як недружні акти. При розподілі поставок допомоги пріоритет надається таким особам, як діти, вагітні жінки, породіллі й годувальниці, які згідно з Четвертою конвенцією або цим Протоколом користуються особливими пільгами та особливим захистом.

2. Сторони, що перебувають у конфлікті, і кожна Висока Договірна Сторона дозволяють швидке й безперешкодне перевезення всіх поставок, обладнання та персоналу для надання допомоги згідно з цим розділом, і сприяють йому, якщо навіть така допомога призначається для цивільного населення супротивної сторони.
3. Сторони, що перебувають у конфлікті, і кожна Висока Договірна Сторона, які дозволяють перевезення поставок, обладнання та персоналу з метою надання допомоги відповідно до пункту 2:

1. a) мають право на проведення технічних заходів, включаючи огляд, за умови виконання яких дозволено таке перевезення;

1. b) можуть обумовити такий дозвіл тим, щоб розподіл допомоги проводився на місці під контролем Держави-покровительки;

1. c) жодним чином не змінюють первісного призначення поставок допомоги й не затримують їх перевезення, за винятком випадків термінової необхідності в інтересах відповідного цивільного населення.

4. Сторони, що перебувають у конфлікті, забезпечують захист поставок допомоги і сприяють їхньому швидкому розподіленню.

5. Сторони, що перебувають у конфлікті, і кожна заінтересована Висока Договірна Сторона заохочують ефективну міжнародну координацію операцій з надання допомоги, зазначених у пункті 1, та сприяють їй.

Стаття 71 ДП(I) – Персонал, який бере участь в операціях з надання допомоги

1. У разі потреби виділення персоналу для сприяння проведенню операцій з надання допомоги, особливо для транспортування й розподілу поставок допомоги, може складати частину цих операцій; на участь такого персоналу в операціях з надання допомоги має бути отримана згода сторони, на території якої він виконуватиме свої обов’язки.

2. Такий персонал користується повагою й захистом.

3. Кожна сторона, що отримує поставки допомоги, максимально практично можливою мірою допомагає згаданому в пункті 1 персоналу у виконанні його місії з надання допомоги. Тільки за нагальної воєнної потреби (імперативної військової необхідності) діяльність такого персоналу та його пересування можуть бути тимчасово обмежені.

4. За жодних обставин персонал для проведення операцій з надання допомоги не повинен виходити за рамки своєї місії відповідно до цього Протоколу. Зокрема, він має брати до уваги вимоги безпеки сторони, на території якої виконує свої обов’язки. Діяльність будь-якої особи, яка входить до складу даного персоналу, що не додержує цих вимог, може бути припинена.

Стаття 81 ДП(I) – Діяльність Червоного Хреста та інших гуманітарних організацій

1. Сторони, що перебувають у конфлікті, надають Міжнародному комітету Червоного Хреста всі засоби в межах їхніх можливостей, які дають змогу йому виконувати гуманітарні функції, покладені на нього Конвенціями та цим Протоколом з метою забезпечення захисту й допомоги жертвам конфліктів; Міжнародний комітет Червоного Хреста також може здійснювати будь-яку іншу гуманітарну діяльність на користь таких жертв за згодою заінтересованих сторін, що перебувають у конфлікті.

2. Сторони, що перебувають у конфлікті, надають своїм відповідним організаціям Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця) засоби, необхідні для здійснення їхньої гуманітарної діяльності на користь жертв даного конфлікту, відповідно до положень Конвенцій і цього Протоколу та основних принципів Червоного Хреста, сформульованих Міжнародними конференціями Червоного Хреста.

3. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, всіма можливими засобами сприяють наданню допомоги, яку організації Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця) та Ліги товариств Червоного Хреста надають жертвам конфліктів відповідно до положень Конвенцій і цього Протоколу та основних принципів Червоного Хреста, сформульованих Міжнародними конференціями Червоного Хреста.

4. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, надають, наскільки це можливо, засоби, подібні до тих, про які йдеться в пунктах 2 і 3, іншим гуманітарним організаціям, зазначеним у Конвенціях або в цьому Протоколі, які належним чином уповноважені відповідними сторонами, що перебувають у конфлікті, та здійснюють свою гуманітарну діяльність відповідно до положень Конвенцій і цього Протоколу.

Норми, що регулюють ситуації окупації

Стаття 55 ЖК(IV) – Продукти харчування та медичне забезпечення населення

Окупаційна держава зобов’язана за допомогою всіх наявних засобів забезпечувати населення продуктами харчування та медичним матеріалами; зокрема, постачати необхідні продукти харчування, медичні матеріали та інші припаси, якщо ресурсів окупованої території виявиться недостатньо.

Окупаційна держава може реквізувати харчові та інші припаси, а також медичні матеріли, що знаходяться на окупованій території виключно для потреб окупаційних сил та співробітників адміністрації і лише враховуючи потреби цивільного населення. За умов дотримання положень інших міжнародних конвенцій, окупаційна держава повинна вжити заходів для забезпечення справедливої компенсації будь-якої реквізиції.

Держава-покровителька має право будь-коли здійснити перевірку стану постачання продуктів харчування та медичних матеріалів на окупованій території, за винятком випадків, коли діють тимчасові обмеження, спричинені особливо важливими воєнними потребами.

Стаття 59 ЖК(IV) – Колективна допомога

Якщо усе або частина населення окупованої території отримують недостатній обсяг постачань, окупаційна держава повинна погодитись вжити заходів, спрямованих на надання підтримки цьому населенню і повинна сприяти реалізації цих заходів усіма наявними у неї засобами.

Така допомога може надходити як з боку держав, так і з боку незалежних гуманітарних організацій, таких, як Міжнародний комітет Червоного Хреста, і повинна, зокрема, передбачати забезпечення посилками, що містять продукти харчування, медичні матеріали та одяг.

Усі Договірні Сторони повинні дозволити вільне перевезення таких посилок та забезпечити їхню охорону.

Держава, яка надає право на вільне ввезення посилок на територію, окуповану супротивною стороною, повинна, однак, мати право на огляд посилок та контроль за їхнім перевезенням відповідно до визначеного строку та маршруту, і за сприяння держави-покровительки пересвідчитись, що ці посилки використовуватимуться для надання допомоги населенню, яке її потребує, а не в інтересах окупаційної держави.

Стаття 69 ДП(І) – Основні потреби на окупованих територіях

1. На доповнення до перелічених у статті 55 Четвертої конвенції обов’язків, що стосуються постачання продовольства і медикаментів, окупуюча держава, максимально можливою мірою використовуючи наявні в неї засоби і без будь-якої дискримінації, забезпечує також одягом, постільною білизною, засобами притулку та припасами, істотно важливими для виживання цивільного населення окупованої території, а також предметами, необхідними для відправлення релігійних обрядів.

2. Заходи щодо надання допомоги без істотної затримки цивільному населенню окупованих територій регулюються статтями 59, 60, 61, 62, 108, 109, 110 і 111 Четвертої конвенції, а також статтею 71 цього Протоколу.

Неміжнародні збройні конфлікти

Загальна стаття 3 ЖК – Збройні конфлікти неміжнародного характеру

Безстороння гуманітарна організація, така, як Міжнародний комітет Червоного Хреста, може запропонувати свої послуги сторонам конфлікту.

Стаття 18 ДП (II) – Товариства допомоги й операції щодо надання допомоги

1. Товариства допомоги, що розміщені на території Високої Договірної Сторони, такі як організація Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця), можуть пропонувати послуги з метою виконання своїх традиційних функцій щодо жертв збройного конфлікту. Цивільне населення може, навіть за власною ініціативою, підбирати поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, та доглядати за ними.
2. Якщо цивільне населення зазнає надзвичайних бідувань через недостатнє забезпечення запасами, істотно важливими для його виживання, такими як продовольство й медичні матеріали, то за згодою заінтересованої Високої Договірної Сторони проводяться операції з надання допомоги цивільному населенню, яка має виключно гуманітарний і неупереджений характер і здійснюється за будь-якої несприятливої різниці.

Звичаєне право, що підлягає застосуванню у випадку МЗК та НМЗКПерсонал, який надає гуманітарну допомогу, треба поважати і захищати. (Норма 31)Об’єкти, що використовуються для операцій з надання гуманітарної допомоги, треба поважати і захищати. (Норма 32)Сторони конфлікту повинні дозволити та сприяти швидкому і безперешкодному проходженню гуманітарної допомоги, яка носить неупереджений характер і здійснюється без будь-якої дискримінації щодо цивільного населення, яке її потребує, за умови права контролю над такою допомогою. (Норма 55)Сторони конфлікту повинні забезпечити свободу пересування уповноваженого персоналу, який надає гуманітарну допомогу, необхідну для здійснення його функцій. Тільки в разі імперативної військової необхідності пересування може бути тимчасово обмежено. (Норма 56)

[1] Для отримання більш детального пояснення поняття «гуманітарна діяльність» див. вищенаведений Словник.

[2] МКЧХ дає таке визначення терміну «захист»: «З метою збереження життя, безпеки, гідності та фізичного і морального здоров’я жертв збройного конфлікту (…), захист має на меті забезпечення органами влади та іншими суб’єктами виконання своїх зобов’язань та дотримання прав людини. Це також намагання запобігти або припинити вчинені або вірогідні порушення МГП або інших нормативно-правових актів чи основоположних правил, що захищають осіб в таких ситуаціях. В першу чергу захист зосереджується на причинах/обставинах порушень, звертаючись як до тих, хто несе відповідальність, так і до тих, хто може вплинути на них, а вже потім на наслідках таких порушень». Діяльність МКЧХ щодо «захисту» ґрунтується на таких чотирьох основних принципах: нейтральний та незалежний підхід; діалог і конфіденційність; цілісний та багатовекторний характер дій МКЧХ; пошук результатів та наслідків. Див. Принципи МКЧХ стосовно захисту, Міжнародний журнал Червоного Хреста, том 90,

номер 871, вересень 2008 р., http://www/icrc.org/eng/resources/documents/article/review/review-871-p751.htm

[3] Більш детальну інформацію щодо положень МГП, які регулюють гуманітарний доступ, можна знайти в пунктах 5 та 6 вищенаведеного Словника.

[4] Див. Рада делегатів, 1991 р., Рішення про гуманітарну допомогу в ситуаціях збройних конфліктів; Рада делегатів, 1993 р., Рішення про принципи гуманітарної допомоги; Міжнародна Конференція Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, 1995, Рішення про захист цивільного населення в період збройних конфліктів; Міжнародна Конференція Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, 1999 р., План дій на 2000-2003 рр.; Міжнародна Конференція Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, 2011, Рішення 2 «План дій на 2012-2015 рр.», 31/C/11/R2, Заява МКЧХ на засіданні Економічної і соціальної ради ООН, 17 липня 2013 р., Заява перед Радою Безпеки ООН про захист цивільного населення, 22 серпня 2013 р.

[5] Див. також вищенаведений Словник та перелік релевантних положень МГП.

[6] Для міжнародних збройних конфліктів, які не є окупацією, найважливішими нормами МГП є ст. 9/9/9/10, спільні для чотирьох ЖК, ст. 17 та 23 ЖК(IV), ст. 68-71 та 81 ДП(І). Для окупації такими нормами є ст. 59-61 ЖК(IV) та ст.69 і 71 ДП(І). І для неміжнародних збройних конфліктів найважливішими нормами МГП є ст.3 (2), спільна для чотирьох ЖК, та ст.18 ДП(ІІ). Див. також Дж. M. Хенкертс/Л. Досвальд Бек, Звичаєве міжнародне гуманітарне право, т. І, МКЧХ, Кембриджський університет, 2005 р., (Дослідження МКЧХ звичайних норм МГП), правила 55 і 56 застосовуються як у випадку міжнародних так і неміжнародних збройних конфліктів,

[7] У випадку неміжнародного збройного конфлікту згідно з МГП вимагається тільки згода держави-учасниці конфлікту. Більш детальна інформація стосовно поняття згоди міститься в Словнику.

[8] У ситуаціях міжнародного збройного конфлікту найважливішими нормами МГП є ст. 12, 15, 21, 70-71 ДП(I). У ситуаціях неміжнародного збройного конфлікту найважливішими нормами МГП є ст. 9(1) та 11(1) ДП(ІІ). Див. також Дослідження МКЧХ звичайних норм МГП, норми 25 та 28-32.

[9] У ситуаціях міжнародного збройного конфлікту, найважливішими положеннями МГП є: ст. 54 (1) ДП(I). У ситуаціях неміжнародного збройного конфлікту, найважливішими положеннями МГП є ст. 14 ДП(II). Див. також норму 53 Дослідження МКЧХ звичайних норм МГП.

[10] Коли неупереджені гуманітарні організації безпосередньо запрошуються сторонами збройного конфлікту, їхня згода на здійснення гуманітарної діяльності, звичайно, презюмується.

[11] Норми МГП, що регулюють згоду, відрізняються за своїми рамками та визначеністю. Наприклад, у ситуації окупації ст. 59 ЖК(IV) говорить про те, що «якщо усе або частина населення окупованої території отримують недостатній обсяг постачань, окупаційна держава повинна погодитись вжити заходів, спрямованих на надання підтримки цьому населенню і повинна сприяти і повинна сприяти реалізації цих заходів усіма наявними у неї засобами». Іншими словами, окупаційна держава зобов’язана прийняти пропозицію надання послуг, якщо вона не в змозі виконати свій первинний обов’язок задоволення потреб місцевого населення.

[12] Ст. 55 ЖК(IV) та 69 ДП(I).

[13] Згідно з загальною практикою це визначення включає не тільки частини Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, а також і інших суб’єктів.

[14] МКЧХ дає таке визначення терміну «захист»: «З метою збереження життя, безпеки, гідності та фізичного і морального здоров’я жертв збройного конфлікту (…), захист має на меті забезпечення органами влади та іншими суб’єктами виконання своїх зобов’язань та дотримання прав людини. Це також намагання запобігти або припинити вчинені або вірогідні порушення МГП або інших нормативно-правових актів чи основоположних правил, що захищають осіб в таких ситуаціях. В першу чергу захист зосереджується на причинах/обставинах порушень, звертаючись як до тих, хто несе відповідальність, так і до тих, хто може вплинути на них, а вже потім на наслідках таких порушень». Діяльність МКЧХ щодо «захисту» ґрунтується на таких чотирьох основних принципах: нейтральний та незалежний підхід; діалог і конфіденційність; цілісний та багатовекторний характер дій МКЧХ; пошук результатів та наслідків. Див. Принципи МКЧХ стосовно захисту, Міжнародний журнал Червоного Хреста, том 90,

номер 871, вересень 2008 р., http://www/icrc.org/eng/resources/documents/article/review/review-871-p751.htm

[15] Термін «допомога (relief)», так як він використовується в ЖК, більшою мірою стосується надзвичайних ситуацій. Його слід тлумачити разом з іншим, ширшим за змістом, терміном «допомога» (assistance), який використовується в ст. 81(1) ДП(I) і вживається для додаткового позначення більш довгострокової, а також періодичної та тривалої допомоги. Жоден із зазначених термінів не має окремого визначення у вищевказаних договорах. Відсутність загального визначення або переліку певних заходів, які підпадали б під категорію «допомога» (assistance) відповідає тому факту, що те, що може бути потрібно в рамках гуманітарної допомоги в одному контексті, не обов’язково буде потрібне в іншому, та може з часом розвиватися. Діяльність з надання допомоги охоплює всі види діяльності, послуг та поставок товарів, насамперед у рамках охорони здоров’я, водопостачання, середовищної та економічної безпеки, які спрямовані на забезпечення особам, які опинились в зоні збройного конфлікту, виживання та гідне існування.

[16] Див. ст. 9/9/9/10, спільну для чотирьох ЖК, та ст.70 (1) ДП(I) щодо МЗК ; ст. 59 4-ї ЖК(IV) щодо окупації і ст. 18 ДП(II) щодо НМЗК.

[17] Зрозуміло, що у випадку, коли неупереджені гуманітарні організації безпосередньо залучаються до надання допомоги сторонами збройних конфліктів, їхня згода презюмується.

[18] Ст. 9/9/9/10, спільна для чотирьох ЖK, та ст.70 (1) ДП(I) щодо МЗК; ст. 59 ЖК(IV) щодо окупації.

[19] МГП зазначає, що поняття згоди в контексті операцій з надання допомоги по суті пов’язане з поняттям державного суверенітету.

[20] Коментар до ст. 18 ДП(II), § 4888.

[21] Коментар до ст. 71 ДП(I), § 2892; ст. 18 ДП(II), § 4869 та 4888.

[22] Див. серед іншого, Резолюція 2, «4-річний план дій», Цілі 1, прийнятий на 31-й Міжнародній Конференції Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, 31C/11/R2, 28 листопада – 1 грудня 2011 р.

[23] Ст. 70(4) ДП(I). Див. також, Коментар, ст. 18 ДП(IІ), § 4888.

[24] Ст. 70(5) ДП(I).

[25] Ст. 81(1), (2) та (3) ДП(I),

[26] Ст. 23 4-ї ЖК, ст. 70(2) ДП(I), та Норма 55 Дослідження МКЧХ звичайних норм МГП.

[27] Ст. 70(4) ДП (I); Коментар до ст. 18 ДП (II), § 4884.

[28] Ст. 70(3)(с) ДП(І); Ст. 23 ЖК (IV); Коментар до ст. 18 ДП(II), § 4888.

[29] Звичаєва норма МГП 56.

[30] Ст. 71(3) ДП(I); Звичаєва норма МГП 56; Коментар до ст. 71 ДП(I), § 2896.

[31] Див. ст. 23, 59(3) та (4) ЖК(IV), ст. 70(2) та (3) ДП(I).

[32] Ст. 23 ЖК (ІV).

[33] Див. звичаєва норма МГП 55 та Дослідження МКЧХ звичайних норм МГП, стор. 194-196 та 198-199; Керівництво для Швейцарії, стор. 18, 20-22 та 30-31 ; Конвенція Африканського союзу про захист і допомогу внутрішньо переміщеним особам в Африці 2009 р. (Кампальська конвенція), ст. 5(7) та 7(5) (g).

[34] Звичаєва норма МГП 56. Див. також Поправки до Протоколу (II) до Конвенції про деякі види звичайних озброєнь, ст. 12.

[35] Ст. 70 ДП (I), ст. 18(2) ДП(II); див також Коментар до ст. 18 ДП(II) § 4889, що описує гарантії, які мають надати гуманітарні організації.

[36] Ст. 69 ДП(I); Стаття 18 ДП(II); Коментар до звичаєвого МГП, норма 65. Див. також ст.54(2) ДПІ та звичаєва норма 54.

[37] Див., наприклад, ст. 18(1) ДП(II): «традиційні функції [Організацій Червоного Хреста і Червоного Півмісяця] стосовно жертв збройного конфлікту». Див. також Коментар до ст. 18 ДП(II) § 4869, яка відноситься до «гуманітарної діяльності».

[38] Ст. 71(1) ДП(I). Див. також Коментар до ст. 18 ДП(II) § 4869: «Стаття 18 стосовно дозволу та сприяння гуманітарній діяльності в неміжнародних збройних конфліктах з метою надання допомоги жертвам, де вони є, і забезпечення їм захисту, на який вони мають право».

[39] Коментар до ст. 71 ДП(I), § 2879.

[40] Див ст. 23 ЖК(IV) і ст. 70(3) ДП(I).

[41] Звичаєва норма МГП 55. Див. також, наприклад, Коментар до ст. 70 ДП(I), § 2830 та Коментар до ст. 18 ДП(II), § 4887.

[42] Ст. 70(1) ДП I; Коментар до ст. 70 ДП (I), §§ 2817, 2821; Коментар до ст. 18 ДП (II), § 4889.

[43] Див Коментарі до ст. 70 ДП(І), § 2799ff та Коментарі до ст. 18 ДП (II), § 4889.

[44] Ст. 71(4) ДП(I); Коментар до ст. 71 ДП(І) §§2898, 2901; Коментар до ст. 18 ДП(II), § 4889.

[45] Ст. 71 (2) ДП(І); Звичаєві норми МГП 31 і 32.

[46] Коментар до ст. 71 ДП(І), § 2885; Коментар до звичаєвих норм 31 і 32.

[47] Коментар до ст. 70 ДП(I) § 2858, Коментар до звичаєвої норми 32.

[48] Коментар до ст. 18 ДП(II), § 4888.

[49] Звичаєва норма МГП 56; Коментар до ст. 71 ДП(І), § 2871.

[50] Звичаєва норма МГП 30; Коментар до ст. 70 ДП(І), § 2863.

[51] Ст. 71(4) ДП(I). Коментар до ст. 71 ДП(І), § 2902; Коментар до ст. 18 ДП(II), §§ 4887, 4889(b).

[52] Звичаєва норма МГП 56.

[1] Для отримання більш детального пояснення поняття «гуманітарна діяльність» див. вищенаведений Словник.

[1] МКЧХ дає таке визначення терміну «захист»: «З метою збереження життя, безпеки, гідності та фізичного і морального здоров’я жертв збройного конфлікту (…), захист має на меті забезпечення органами влади та іншими суб’єктами виконання своїх зобов’язань та дотримання прав людини. Це також намагання запобігти або припинити вчинені або вірогідні порушення МГП або інших нормативно-правових актів чи основоположних правил, що захищають осіб в таких ситуаціях. В першу чергу захист зосереджується на причинах/обставинах порушень, звертаючись як до тих, хто несе відповідальність, так і до тих, хто може вплинути на них, а вже потім на наслідках таких порушень». Діяльність МКЧХ щодо «захисту» ґрунтується на таких чотирьох основних принципах: нейтральний та незалежний підхід; діалог і конфіденційність; цілісний та багатовекторний характер дій МКЧХ; пошук результатів та наслідків. Див. Принципи МКЧХ стосовно захисту, Міжнародний журнал Червоного Хреста, том 90, номер 871, вересень 2008 р., http://www/icrc.org/eng/resources/documents/article/review/review-871-p751.htm

[1] Більш детальну інформацію щодо положень МГП, які регулюють гуманітарний доступ, можна знайти в пунктах 5 та 6 вищенаведеного Словника.

[1] Див. Рада делегатів, 1991 р., Рішення про гуманітарну допомогу в ситуаціях збройних конфліктів; Рада делегатів, 1993 р., Рішення про принципи гуманітарної допомоги; Міжнародна Конференція Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, 1995, Рішення про захист цивільного населення в період збройних конфліктів; Міжнародна Конференція Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, 1999 р., План дій на 2000-2003 рр.; Міжнародна Конференція Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, 2011, Рішення 2 «План дій на 2012-2015 рр.», 31/C/11/R2, Заява МКЧХ на засіданні Економічної і соціальної ради ООН, 17 липня 2013 р., Заява перед Радою Безпеки ООН про захист цивільного населення, 22 серпня 2013 р.

[1] Див. також вищенаведений Словник та перелік релевантних положень МГП.

[1] Для міжнародних збройних конфліктів, які не є окупацією, найважливішими нормами МГП є ст. 9/9/9/10, спільні для чотирьох ЖК, ст. 17 та 23 ЖК(IV), ст. 68-71 та 81 ДП(І). Для окупації такими нормами є ст. 59-61 ЖК(IV) та ст.69 і 71 ДП(І). І для неміжнародних збройних конфліктів найважливішими нормами МГП є ст.3 (2), спільна для чотирьох ЖК, та ст.18 ДП(ІІ). Див. також Дж. M. Хенкертс/Л. Досвальд Бек, Звичаєве міжнародне гуманітарне право, т. І, МКЧХ, Кембриджський університет, 2005 р., (Дослідження МКЧХ звичайних норм МГП), правила 55 і 56 застосовуються як у випадку міжнародних так і неміжнародних збройних конфліктів,

[1] У випадку неміжнародного збройного конфлікту згідно з МГП вимагається тільки згода держави-учасниці конфлікту. Більш детальна інформація стосовно поняття згоди міститься в Словнику.

[1] У ситуаціях міжнародного збройного конфлікту найважливішими нормами МГП є ст. 12, 15, 21, 70-71 ДП(I). У ситуаціях неміжнародного збройного конфлікту найважливішими нормами МГП є ст. 9(1) та 11(1) ДП(ІІ). Див. також Дослідження МКЧХ звичайних норм МГП, норми 25 та 28-32.

[1] У ситуаціях міжнародного збройного конфлікту, найважливішими положеннями МГП є: ст. 54 (1) ДП(I). У ситуаціях неміжнародного збройного конфлікту, найважливішими положеннями МГП є ст. 14 ДП(II). Див. також норму 53 Дослідження МКЧХ звичайних норм МГП.

[1] Коли неупереджені гуманітарні організації безпосередньо запрошуються сторонами збройного конфлікту, їхня згода на здійснення гуманітарної діяльності, звичайно, презюмується.

[1] Норми МГП, що регулюють згоду, відрізняються за своїми рамками та визначеністю. Наприклад, у ситуації окупації ст. 59 ЖК(IV) говорить про те, що «якщо усе або частина населення окупованої території отримують недостатній обсяг постачань, окупаційна держава повинна погодитись вжити заходів, спрямованих на надання підтримки цьому населенню і повинна сприяти і повинна сприяти реалізації цих заходів усіма наявними у неї засобами». Іншими словами, окупаційна держава зобов’язана прийняти пропозицію надання послуг, якщо вона не в змозі виконати свій первинний обов’язок задоволення потреб місцевого населення.

[1] Ст. 55 ЖК(IV) та 69 ДП(I).

[1] Згідно з загальною практикою це визначення включає не тільки частини Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, а також і інших суб’єктів.

[1] МКЧХ дає таке визначення терміну «захист»: «З метою збереження життя, безпеки, гідності та фізичного і морального здоров’я жертв збройного конфлікту (…), захист має на меті забезпечення органами влади та іншими суб’єктами виконання своїх зобов’язань та дотримання прав людини. Це також намагання запобігти або припинити вчинені або вірогідні порушення МГП або інших нормативно-правових актів чи основоположних правил, що захищають осіб в таких ситуаціях. В першу чергу захист зосереджується на причинах/обставинах порушень, звертаючись як до тих, хто несе відповідальність, так і до тих, хто може вплинути на них, а вже потім на наслідках таких порушень». Діяльність МКЧХ щодо «захисту» ґрунтується на таких чотирьох основних принципах: нейтральний та незалежний підхід; діалог і конфіденційність; цілісний та багатовекторний характер дій МКЧХ; пошук результатів та наслідків. Див. Принципи МКЧХ стосовно захисту, Міжнародний журнал Червоного Хреста, том 90,номер 871, вересень 2008 р., http://www/icrc.org/eng/resources/documents/article/review/review-871-p751.htm

[1] Термін «допомога (relief)», так як він використовується в ЖК, більшою мірою стосується надзвичайних ситуацій. Його слід тлумачити разом з іншим, ширшим за змістом, терміном «допомога» (assistance), який використовується в ст. 81(1) ДП(I) і вживається для додаткового позначення більш довгострокової, а також періодичної та тривалої допомоги. Жоден із зазначених термінів не має окремого визначення у вищевказаних договорах. Відсутність загального визначення або переліку певних заходів, які підпадали б під категорію «допомога» (assistance) відповідає тому факту, що те, що може бути потрібно в рамках гуманітарної допомоги в одному контексті, не обов’язково буде потрібне в іншому, та може з часом розвиватися. Діяльність з надання допомоги охоплює всі види діяльності, послуг та поставок товарів, насамперед у рамках охорони здоров’я, водопостачання, середовищної та економічної безпеки, які спрямовані на забезпечення особам, які опинились в зоні збройного конфлікту, виживання та гідне існування.

[1] Див. ст. 9/9/9/10, спільну для чотирьох ЖК, та ст.70 (1) ДП(I) щодо МЗК ; ст. 59 4-ї ЖК(IV) щодо окупації і ст. 18 ДП(II) щодо НМЗК.

[1] Зрозуміло, що у випадку, коли неупереджені гуманітарні організації безпосередньо залучаються до надання допомоги сторонами збройних конфліктів, їхня згода презюмується.

[1] Ст. 9/9/9/10, спільна для чотирьох ЖK, та ст.70 (1) ДП(I) щодо МЗК; ст. 59 ЖК(IV) щодо окупації.

[1] МГП зазначає, що поняття згоди в контексті операцій з надання допомоги по суті пов’язане з поняттям державного суверенітету.

[1] Коментар до ст. 18 ДП(II), § 4888.

[1] Коментар до ст. 71 ДП(I), § 2892; ст. 18 ДП(II), § 4869 та 4888.

[1] Див. серед іншого, Резолюція 2, «4-річний план дій», Цілі 1, прийнятий на 31-й Міжнародній Конференції Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, 31C/11/R2, 28 листопада – 1 грудня 2011 р.

[1] Ст. 70(4) ДП(I). Див. також, Коментар, ст. 18 ДП(IІ), § 4888.

[1] Ст. 70(5) ДП(I).

[1] Ст. 81(1), (2) та (3) ДП(I),

[1] Ст. 23 4-ї ЖК, ст. 70(2) ДП(I), та Норма 55 Дослідження МКЧХ звичайних норм МГП.

[1] Ст. 70(4) ДП (I); Коментар до ст. 18 ДП (II), § 4884.

[1] Ст. 70(3)(с) ДП(І); Ст. 23 ЖК (IV); Коментар до ст. 18 ДП(II), § 4888.

[1] Звичаєва норма МГП 56.

[1] Ст. 71(3) ДП(I); Звичаєва норма МГП 56; Коментар до ст. 71 ДП(I), § 2896.

[1] Див. ст. 23, 59(3) та (4) ЖК(IV), ст. 70(2) та (3) ДП(I).

[1] Ст. 23 ЖК (ІV).

[1] Див. звичаєва норма МГП 55 та Дослідження МКЧХ звичайних норм МГП, стор. 194-196 та 198-199; Керівництво для Швейцарії, стор. 18, 20-22 та 30-31 ; Конвенція Африканського союзу про захист і допомогу внутрішньо переміщеним особам в Африці 2009 р. (Кампальська конвенція), ст. 5(7) та 7(5) (g).

[1] Звичаєва норма МГП 56. Див. також Поправки до Протоколу (II) до Конвенції про деякі види звичайних озброєнь, ст. 12.

[1] Ст. 70 ДП (I), ст. 18(2) ДП(II); див також Коментар до ст. 18 ДП(II) § 4889, що описує гарантії, які мають надати гуманітарні організації.

[1] Ст. 69 ДП(I); Стаття 18 ДП(II); Коментар до звичаєвого МГП, норма 65. Див. також ст.54(2) ДПІ та звичаєва норма 54.

[1] Див., наприклад, ст. 18(1) ДП(II): «традиційні функції [Організацій Червоного Хреста і Червоного Півмісяця] стосовно жертв збройного конфлікту». Див. також Коментар до ст. 18 ДП(II) § 4869, яка відноситься до «гуманітарної діяльності».

[1] Ст. 71(1) ДП(I). Див. також Коментар до ст. 18 ДП(II) § 4869: «Стаття 18 стосовно дозволу та сприяння гуманітарній діяльності в неміжнародних збройних конфліктах з метою надання допомоги жертвам, де вони є, і забезпечення їм захисту, на який вони мають право».

[1] Коментар до ст. 71 ДП(I), § 2879.

[1] Див ст. 23 ЖК(IV) і ст. 70(3) ДП(I).

[1] Звичаєва норма МГП 55. Див. також, наприклад, Коментар до ст. 70 ДП(I), § 2830 та Коментар до ст. 18 ДП(II), § 4887.

[1] Ст. 70(1) ДП I; Коментар до ст. 70 ДП (I), §§ 2817, 2821; Коментар до ст. 18 ДП (II), § 4889.

[1] Див Коментарі до ст. 70 ДП(І), § 2799ff та Коментарі до ст. 18 ДП (II), § 4889.

[1] Ст. 71(4) ДП(I); Коментар до ст. 71 ДП(І) §§2898, 2901; Коментар до ст. 18 ДП(II), § 4889.

[1] Ст. 71 (2) ДП(І); Звичаєві норми МГП 31 і 32.

[1] Коментар до ст. 71 ДП(І), § 2885; Коментар до звичаєвих норм 31 і 32.

[1] Коментар до ст. 70 ДП(I) § 2858, Коментар до звичаєвої норми 32.

[1] Коментар до ст. 18 ДП(II), § 4888.

[1] Звичаєва норма МГП 56; Коментар до ст. 71 ДП(І), § 2871.

[1] Звичаєва норма МГП 30; Коментар до ст. 70 ДП(І), § 2863.

[1] Ст. 71(4) ДП(I). Коментар до ст. 71 ДП(І), § 2902; Коментар до ст. 18 ДП(II), §§ 4887, 4889(b).

[1] Звичаєва норма МГП 56.