Розділені лінією фронту: два населених пункти і сотні сімей

Стаття

Розділені лінією фронту: два населених пункти і сотні сімей

© МКЧХ/ Юрій Орлов

Лінія фронту розділила два населених пункти. У результаті боїв Мар’їнка та Олександрівка серйозно постраждали. З того часу і дотепер місцеві мешканці по обидві сторони від цієї лінії щодня зіштовхуються з труднощами й поневіряннями.

Співробітники Міжнародного Комітету Червоного Хреста стояли в центрі Олександрівки, невеликого селища в передмісті Донецька, що знаходиться на контрольованій опозицією території, коли до них, широко посміхаючись, стали підходити люди. Того дня співробітники МКЧХ виїхали до Олександрівки, щоб доставити місцевим жителям продукти харчування, гігієнічні набори та інші необхідні речі, у тому числі свічки. На перший погляд все було добре. Вантажівки без пригод дісталися місця призначення, розвантаження повинно була ось-ось розпочатися, волонтери були напоготові, місцеві жителі чекали. То був черговий робочий день у житті співробітників МКЧХ. Проте все було не зовсім так, як могло здатися на перший погляд.

© МКЧХ/ Юрій Орлов

© МКЧХ/ Юрій Орлов

Було важко повірити, що всього кілька днів тому ці привітні люди були налякані до смерті, ховаючись у підвалах своїх будинків від снарядів, що розривалися в селищі і навколо нього.

Селище Олександрівка розташоване приблизно у 8 км від Мар’їнки, сусіднього міста, що знаходиться по іншу сторону лінії фронту. У мирний час з одного населеного пункту в інший можна було дістатися машиною за 10 хвилин.

Однак, це було до того, як минулого року на сході України почався конфлікт.

Збройний конфлікт розділив не лише два населені пункти, але також і життя людей, цілі сім’ї.

У пункті роздачі на складі ми зустріли Світлану та Володимира, літнє подружжя, яке спостерігало за подіями. Вони вже багато років живуть в Олександрівці, куди Світлана переїхала після заміжжя, хоча виросла в Мар’їнці, де досі живе її 80-річна мати.

“Коли стає зовсім погано, ми перевозимо її сюди, щоб доглядати за нею, але вона відмовляється жити з нами постійно, вона любить свій дім”, – розповідає Світлана.

Через конфлікт привозити матір стало важче, ніж раніше. Тепер, незважаючи на невелику відстань, це займає кілька годин. У Світлани та Володимира немає машини, їм доводиться йти пішки та їхати на велосипеді, роблячи великий гак, нехтуючи небезпекою. Більше того, на шляху зустрічаються боєприпаси. Незважаючи на тугу за домівкою, у цих небезпечних умовах вони хочуть бути разом, тому, не дивлячись на ризик, вони привозять в Олександрівку свою сиву родичку.

Після того, як Світлана закінчила розповідь, запанувала незручна тиша, а потім раптом Володимир, дивлячись на колесо свого велосипеда, сказав: “Не розумію, кому потрібна ця війна. Стільки хлопців загинуло”.

© МКЧХ/ Юрій Орлов

© МКЧХ/ Юрій Орлов

На відміну від інших населених пунктів, розташованих у відносно безпечних районах, доставка гуманітарної допомоги на територію, що проходить уздовж лінії фронту, супроводжується набагато більшим ризиком. Тут може трапитися що завгодно.

Щоб роздача гуманітарної допомоги пройшла без проблем, і щоб не наражати на небезпеку місцевих мешканців і співробітників місії, МКЧХ провів переговори з обома сторонами конфлікту з метою отримання гарантій безпеки для проходження конвою. Взагалі, МКЧХ хотів зробити більше, ніж просто надати допомогу цивільному населенню в той день. Скоординувавши свої дії з колегами по інший бік лінії фронту, ще одна група співробітників МКЧХ скористалася припиненням вогню, щоб того ж дня відправитися до Мар’їнки, що знаходиться на території, підконтрольній уряду. Інженери МКЧХ встановили баки, які були вкрай необхідні для забезпечення водою місцевого населення. Як і в Олександрівці або будь-якому іншому населеному пункті біля лінії фронту, місцеве населення зіштовхується з багатьма труднощами, тому МКЧХ працює як з одного, так і з іншого боку, не проводячи ніяких відмінностей і використовуючи в якості критерія потреби найуразливіших груп населення.

Після того, як був вивантажений останній ящик із продовольством, водії завели мотори своїх вантажівок. Того дня це був єдиний гучний звук, який порушив атмосферу оманливого спокою у селищі, сповненому дитячим сміхом. Після цього Світлана та Володимир пішли. Через якийсь час обидві групи співробітників МКЧХ дісталися своїх офісів.

© МКЧХ/ Юрій Орлов

© МКЧХ/ Юрій Орлов

Вони продовжуватимуть працювати, не покладаючи рук, щоб полегшити страждання людей. Для персоналу МКЧХ це був звичайний робочий день. Кожна дія МКЧХ має свою причину, здійснюється у відповідності до його цілей і з урахуванням досвіду організації, що становить понад півтора сторіччя.

Share this article