Ще рік тому Любов Василівна не могла б уявити, що протягом кількох місяців вона буде займатись розподілом хлібу від Червоного Хреста в Сєвєродонецьку, далеко від її рідного міста Первомайська. Проте за теперішнього невизначеного життя в регіоні, де через запеклі бої загинуло близько 6000 осіб і більш ніж мільйон з початку 2014 року стали вимушеними переселенцями, саме цим вона і займається зараз.
«Я ніколи не думала, що опинюся в Сєвєродонецьку», – пояснює Любов із легкою посмішкою, викликаючи за прізвищами отримувачів допомоги з довгого списку, який вона тримає перед собою. Проте вона вже переїхала в Сєверодонецьк, місто, що раніше було відоме тільки завдяки розташованому тут хімічному заводу, а тепер є адміністративною столицею Луганської області. Любов з дочкою та онукою тут із жовтня минулого року, коли через обстріли стало занадто небезпечно залишитися вдома.
«Ми були налякані, – каже вона, відриваючись від своєї роботи, щоб поговорити з людьми, які прийшли на розподіл хліба. – Моя мати переїхала з нами, і ми самі вже шість місяців отримуємо допомогу за цією програмою».
Але Любов хотіла зробити більше, ніж просто отримувати допомогу, тому вона приєдналася до Червоного Хреста в якості волонтера. Тепер, окрім отримання хліба, вона також організовує його розподіл. Вона робить це не заради грошей, за це їй не платять, але по доброті душі. “Якщо ви допомагаєте іншим, вони допоможуть вам”, – говорить вона.
Програма розподілу хліба, організована Червоним Хрестом України, за підтримки Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ), була започаткована майже випадково в жовтні минулого року.
«У нас було багато надлишків борошна і ми звернулись до місцевої пекарні з проханням випекти хліб для сімей вимушених переселенців, – пояснює Гагік Iсаджанян, представник, який відповідає за програму в представництві МКЧХ у Сєвєродонецьку. – Знадобився деякий час, щоб налагодити все разом з нашими партнерами з Українського Червоного Хреста, але нам вдалося подолати всі матеріально-технічні проблеми».
Програма миттєво стала затребуваною, адже кількість вимушених переселенців у Сєверодонецьку збільшилась за зимовий період, і таким чином вдвоє зросло число отримувачів допомоги з приблизно 300 до більш ніж 600 осіб на день. Тоді було відкрито ще два додаткових пункти роздачі в сусідніх Лисичанську та Рубіжному, в результаті чого загальне число осіб, які отримують хліб, тепер дорівнює 4400.
Задумка є простою, і програму тепер продовжено до червня місяця 2015 року. МКЧХ надає дві з половиною тонни борошна п’ять разів на тиждень місцевій пекарні, яка вже на місці додає інші інгредієнти і виробляє 2200 буханок на день, залишаючи певний відсоток борошна для власного виробництва. МКЧХ також фінансує випікання хліба, який передається до трьох пунктів розподілу, де волонтери Червоного Хреста чекають, щоб роздавати його щоранку.
Отримувачами допомоги є усі члени сімей вимушених переселенців. Кожен дорослий має право отримати одну буханку хліба раз на два дні. Якщо у сім’ї є двоє дітей, їй надається додаткова буханка. Якщо є три або більше дітей, видається дві додаткові буханки хліба.
Тридцятирічна Інна, колишній адміністратор ресторану, приходить через день до пункту розподілу в Сєвєродонецьку. «Мій шестирічний син залишився з батьками біля Попасної,- пояснює вона, заспоковуючи свою п’ятимісячну доньку Поліну, яка лежить в дитячому візочку. – Але я вирішила перевезти маля сюди в цілях безпеки. Спершу я жила у подруги, але тепер я орендую квартиру, так як, схоже, ми ще не скоро повернемося в наше село».
На додаток до хлібного раціону, мати Інни присилає їй мариновані овочі зі свого саду, та інші бутильовані консерви. «Я живу на гуманітарну допомогу, – каже Інна. – Я більше не можу дозволити собі купити м’ясо, і це дуже важко. Я хотіла б спробувати знайти роботу, але я повинна доглядати дитину».
Україна, славиться своїми промисловими заводами і шахтами, і також відома як житниця Європи через свої родючі чорноземи. Але конфлікт на сході все змінив. Поля пшениці та соняшнику всіяні мінами, а місцева економіка падає, полишаючи промислові об’єкти та установи в багатьох сферах сам на сам із труднощами.
Ціни також зросли. Сьогодні стандартний буханець хліба коштує близько 10 гривень (50 центів США) в Сєвєродонецьку, порівняно з вартістю приблизно в 4 гривні декілька місяців тому, роблячи цей продукт щоденного вжитку недосяжним для багатьох вимушених переселенців та безробітних.
«Отримувачі хліба говорять нам, що вони використовують гроші, які вони заощадили на нашому хлібі, щоб купити інші речі, які їм потрібні,- пояснює Любов, яка знову сідає за свій стіл, щоб продовжити роботу. – Вони кажуть, що це відчутно полегшує їх життя. І я сама також можу це підтвердити».
Черга за хлібом повільно просувається, люди перемовляються один з одним, закутані в пальта, в шапках, на холодному весняному вітрі, з приготованими сумками для хлібу. Ця проста програма та волонтери, які в ній працюють, роблять більше, ніж просто дають їжу. Вони також передають людям, які втратили все, що було їм дороге, краплину людяності.