По обидва боки від лінії фронту в збройному конфлікті між Російською Федерацією та Україною виживання мільйонів людей залежить від постачання життєво необхідних ресурсів, зокрема води, тепла та електрики. З настанням зими пошкодження цієї інфраструктури наражає на загрозу життя людей.

Ірина Штипа, заступниця голови АТ «Облтеплокомуненерго», Чернігівська область.
Фото: Pat Griffiths/ICRC

Тепло

Ірина Штипа описує холод як відсутність кольорів.

«Тобі життя не в радість, ти йдеш, весь зіщулився, в тебе голова нормально не працює», – каже вона.

«А коли тепло, ти здатен адекватно мислити, сприймати реальність кольоровіше, не в чорно-білому».

Пані Ірина – заступниця голови АТ «Облтеплокомуненерго» в Чернігівській області. Взимку температури тут падають нижче нуля, і послуга теплопостачання є життєво необхідною.

«Не мати тепла – це катастрофа. Ми робимо тепліше життя 170 000 людей».

Ірина Штипа

Після ескалації збройного конфлікту в лютому 2022 року пані Ірина з чоловіком були вимушені залишити свій дім та шукати прихистку. Внаслідок бойових дій було знищено котельню – ключовий об’єкт міської теплоінфраструктури.

Це було в квітні. Пані Ірина знала, що відновлення котельні могло зайняти принаймні шість місяців. Опалювальний сезон починається в жовтні. Якби її не було відновлено терміново, тисячі людей були б змушені замерзати в своїх оселях.

Але їй це вдалося. Вона роз’яснила потребу в терміновій допомозі гуманітарній організації, яка була в змозі вчасно здійснити заміну котельні. Саме так пані Ірина вперше познайомилася з нашими колегами з МКЧХ.

«Хоча ми лише технічна служба, – каже вона, – але я вважаю, що сам факт, що ми продовжуємо працювати, надає надію людям, які тут живуть».

Від Чернігова до Маріуполя, від Донецька до Одеси – у цьому збройному конфлікті системи електро-, тепло- та водопостачання, від яких люди залежать, раз за разом потрапляють під удари.

Ці системи взаємопов’язані: системи опалення залежать від систем водо- чи газопостачання, і всім їм потрібна електрика. Пошкодження однієї з них впливає на інші.

Деякі прифронтові громади місяцями, а той роками живуть без доступу до цих послуг; в містах у зимовий період електрика подається за графіком.

«Коли світло дають за графіком, часто доводиться вставати вночі, щоб запустити пральну машину, попрасувати одяг, висушити волосся феном, приготувати їжу, – каже пані Ірина. – Життя перетворюється на кошмар».

Вона розповідає нам, що й їй довелося навчитися зберігати дизель в каністрах, колоти дрова, користуватися портативними газовими плитками, тримати напоготові «тривожну валізку», зберігати всі документи разом та завжди мати напоготові запаси ліків та води.

Пробоїна в даху котельні після удару дрону.
Фото: Pat Griffiths/ICRC

Тетяна Пасмор, директор КП «Чугуїввода» в м. Чугуєві Харківської області, біля руйнувань внаслідок удару через дорогу від її офісу.
Фото: Pat Griffiths/ICRC

Вода

Тетяна Пасмор, яка очолює КП «Чугуїввода» в м. Чугуєві Харківської області, розмовляє з нами, стоячи перед битою цеглою та понівеченим металом.

Нещодавно стіни та вікна її офісу були розбиті внаслідок вибуху через дорогу. Тут надається послуга водопостачання, від якої залежать понад 30 000 людей.

Комунальні мережі – наприклад, трубопроводи та насоси системи водопостачання, – охоплюють усю площу міста, яке вони обслуговують. Внаслідок бойових дій навколо Чугуєва ці системи зазнали масштабних пошкоджень.

Завдяки допомозі інших організацій включно з МКЧХ ці пошкодження було відремонтовано. Але в умовах збройного конфлікту ці системи залишаються вразливими і, коли з часом зростає загальний обсяг пошкоджень, нерідко працюють на межі своїх можливостей.

Навіть коли вони не потрапляють під удари і пошкоджень зазнають інші системи життєзабезпечення, водоканали відчувають наслідки.

«Коли зазнає пошкоджень енергоінфраструктура, через низьку напругу не можуть працювати водонасоси, – каже пані Тетяна. – Нам треба чекати, доки напруга стабілізується, і лише тоді запускати обладнання».

Протягом тих годин чи днів у цьому збройному конфлікті, коли комунальники не можуть надавати послуги, використовуються резервні варіанти, наприклад, електрогенератори. Проте пальне для генераторів коштує недешево.

Пані Тетяна розповідає нам про ще одну складність – водовідведення. «Треба кудись дівати стоки, – пояснює вона. – Їх треба обов’язково обробляти та дезінфікувати, перш ніж вони потраплять до навколишнього середовища. Інакше ми його просто забруднюємо».

У деяких віддалених громадах по обидва боки від лінії фронту працюючі туалети чи вода в крані – це недосяжна розкіш. Багато хто змушений використовувати воду в пляшках, яку може бути небезпечно здобувати і важко носити – особливо людям похилого віку.

Роза Баньйос, фахівець інженерно-технічного відділу МКЧХ, яка працює в Донецьку, бачить ці труднощі з іншого боку від лінії фронту. Протягом останніх місяців її команда доставила до постраждалих громад понад 500 000 літрів питної води, а також труби, насоси, генератори та зварювальні апарати, аби допомогти з відновленням систем водопостачання.

Метою цих зусиль є не лише відновлення інфраструктури. Вони прагнуть відновити гідність, надію та основне право людини на чисту воду.

«Вода для людини – це найважливіше. Це життя».

Тетяна Пасмор

Ніна Александрова, директор центру первинної медико-санітарної допомоги в Петропавлівці Дніпропетровської області, сидить перед вікнами, закритими OSB-плитами; на тлі видно пошкоджену лікарню.
Фото: Pat Griffiths/ICRC

Охорона здоров’я

У Петропавлівці можна почути відлуння далеких вибухів на лінії фронту.

Через вікно, коло якого сидить Ніна Александрова, ми бачимо зруйнований дах лікарні. Внаслідок нещодавнього удару будівля зазнала пошкоджень і наразі непридатна для використання.

Вибухом вибило вікна в центрі первинної медико-санітарної допомоги, де сидить пані Ніна. «Мої перші думки були про те, що зробити, щоб усунути пошкодження», – каже вона.

За освітою вона лікар-педіатр і обіймає посаду директора центру з 2021 року. Тут отримують медичну допомогу понад 10 000 людей з понад 30 000 населених пунктів.

У цій частині Дніпропетровської області багато фермерських господарств та вугільних шахт. Найчастіше пацієнти звертаються, зокрема, з захворюваннями кістково-м’язової системи внаслідок багаторічної виснажливої праці, а останнім часом – через проблеми з ментальним здоров’ям.

Персонал центру демонтував пошкоджені віконні рами та закрив пройми OSB-плитами. Завдяки цьому центр вдалося знову відкрити для прийому пацієнтів у перший день після вихідних, коли відбувся удар. Купи битого скла й досі лежать уздовж пішохідних доріжок навколо будівлі.

«Якби обрушилася ця будівля, ми б знайшли б інше місце, де можна було б організувати роботу. Найважливіше, щоб усі співробітники залишилися живі».

Ніна Александрова

Під час повітряних тривог персонал центру виводив пацієнтів до найближчого підземного укриття і там продовжував їх лікувати. Робота не припиняється.

Окрім впливу бойових дій, пані Ніна також не забуває й про потреби зимового періоду.

Для забезпечення автономності центр використовує воду зі свердловини та електрогенератори під час відключень світла. Щоб допомогти з опаленням, команди МКЧХ передали паливо.

«Є складнощі, але як директор я маю допомагати людям, – каже пані Ніна. – Адже від нас залежать тисячі людей».

У пошкодженій лікарні коло центру, де вона працює, зараз гніздяться зграї голубів.

І вже випав перший сніг.

У лікарні в Петропавлівці, яка зазнала пошкоджень внаслідок ударів, гніздяться голуби.
Фото: Pat Griffiths/ICRC