Після ескалації російсько-українського збройного конфлікту судово-експертні установи, що працюють для ідентифікації тіл загиблих, були фактично перевантажені. Ключове значення для ідентифікації людських останків має аналіз ДНК.
Коли почалася ескалація бойових дій в Україні, найстрашнішим для Наталії було те, що вона нічим не могла допомогти іншим.
Наталія – головний судовий експерт відділу проведення порівняльних молекулярно-генетичних досліджень Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (ДНДЕКЦ), і з тих пір знайшла спосіб підтримувати тих, хто постраждав від збройного конфлікту.
«Найменше, що ми можемо зробити для загиблих та їхніх родичів, – це повернути тіла сім’ям для поховання», – каже вона.
А втім, перш ніж сім’ям можна повідомити про ідентифікацію їхніх близьких та передати їм їхні останки, має відбутися довгий та складний процес. І ключове значення для нього має та робота з молекулярно-генетичних досліджень ДНК, яку веде пані Наталія.
ДНК кожної людини є унікальною, як відбитки пальців. Тому вона – важливий інструмент для ідентифікації людських останків тих, чиї імена ще невідомі.
Через порівняння зразків ДНК, відібраних із останків, зі зразками, що їх надали родичі, які шукають своїх близьких, можна встановити збіги з ДНК людей, чиї доля та місцезнаходження залишаються невідомими.
Коли ми вперше зустрічаємо Наталію, вона перебуває в стерильній лабораторії, за склом; на ній білий захисний костюм, сині рукавички та маска на обличчі. За допомогою невеличкої циркулярної пили вона відокремлює від фрагменту кістки зразок тканини.
Наталія – головний судовий експерт відділу проведення порівняльних молекулярно-генетичних досліджень Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
Pat Griffiths/ICRC
Це – лише перший крок, відбір зразка неідентифікованих останків. Зразок належить людині, яка тимчасово позбавлена імені.
«Потім ми працюємо в лабораторії для виділення ДНК-профілю. Далі проводимо обчислення, дослідження, порівняння», – розповідає пані Наталія.
Зрештою, завдяки роботі Наталії для кожної невстановленої особи створюється унікальний ДНК-профіль. «Після цього ми можемо шукати збіги в нашій базі даних родичів», – каже вона.
Збирання останків у прифронтових районах та їх перевезення
Щодня по всій Україні триває робота з ідентифікації останків військовослужбовців та цивільних, які втратили життя через збройний конфлікт, щоб повернути їм імена.
Ця робота часто починається неподалік від лінії фронту, де під час вилучення останків загиблих пошукові групи наражаються на серйозні ризики. Через бойові дії, що тривають, зміщення лінії фронту та вибухонебезпечні предмети ця робота є небезпечною.
Кількість людей, яких необхідно ідентифікувати, також зростає з кожною передачею людських останків безпосередньо між Росією та Україною. З 2022 року було здійснено понад 50 таких операцій.
При вилученні, перевезенні та зберіганні з останками померлих потрібно завжди поводитися шанобливо, з дотриманням гідності, відповідно до професійних стандартів, а також міжнародного гуманітарного права.
Врешті-решт людські останки, які було вилучено або отримано, надходять до судово-медичних установ України, які працюють під великим навантаженням, – і тоді можна розпочати процес їх ідентифікації.
«Можна спробувати зробити все самотужки, але коли це командна робота, коли є підтримка, це багато значить і має велике значення для суспільства, а не лише для нас», – каже Руслан Аббасов, заступник директора ДНДЕКЦ.
Його робота включає координацію судово-експертних груп та об’єктів між міністерствами та відомствами, а також роботу з гуманітарними партнерами, такими як Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ).
«Для нас це означає більше можливостей, але сім’ї відчувають результат через біль і горе, коли підтверджується особа їхньої близької людини», – каже пан Аббасов про підтримку, отриману від гуманітарних партнерів.
Руслан Аббасов, заступник директора Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України
Pat Griffiths/ICRC
У Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі зберігається централізована база даних ДНК-профілів в Україні, і основна частина роботи центру полягає у зборі зразків ДНК родичів з метою порівняння.
Це трудомісткий, дорогий і емоційно важкий процес.
Чим віддаленіший родич, тим менше схожість ДНК. Якщо найближчих родичів немає, то для підвищення точності аналізу потрібні зразки від більшої кількості більш далеких родичів.
Багато з тих, хто залучений до цієї роботи, мають запитання і хочуть дізнатися про прогрес у досягненні результату. ДНДЕКЦ отримує від 50 до 100 дзвінків на день від людей, які шукають інформацію про цей складний процес.
«Є незліченна кількість випадків, коли ми намагаємося допомогти тим, хто нам телефонує. Люди це розуміють. Вони розуміють, що їх почули», – каже пан Руслан. Для нього це проста і необхідна емоційна підтримка.
«Ми намагаємося допомагати людям якомога швидше отримати дані, які вони шукають. Хоч ми й не можемо полегшити їхній біль».
Руслан Аббасов.
Масштаби задач, що постають перед судово-експертними установами в Україні, величезні. Пошук і вилучення останків вимагають часу. Криміналістичні методи та аналіз ДНК для ідентифікації загиблих вимагають часу. І поки що кількість людей, яких потрібно ідентифікувати, лише зростає.
Згідно з кількістю запитів на розшук, відкритих в МКЧХ, станом на травень 2025 року доля або місцезнаходження 126 000 людей по обидва боки збройного конфлікту залишаються невідомими.
Є ймовірність, що ті з них, хто не підтверджений як військовополонений, загинули, але їх ще належить знайти чи ідентифікувати. Робота з вилучення та ідентифікації кожного займе роки.
Повністю усвідомити обсяг роботи, яка чекає попереду, пану Руслану допомагають уроки минулого. Він наводить приклад Боснії і Герцеговини, яка пережила збройний конфлікт у 1990-х роках.
«Там досі триває ідентифікація [загиблих]», – каже він.
«На жаль, наша робота займе найближчі роки, а то й десятиліття», – каже він. «Але така реальність. Ми нарощуємо наш потенціал, тому що від цього залежить наше майбутнє».
Андрес Родрігес Зорро
Anna Bilous/ICRC
Значення результатів аналізу ДНК
Андрес Родрігес Зорро є керівником гуманітарної судово-медичної діяльності МКЧХ в Україні. Ця діяльність належить до унікальної ролі організації в міжнародних збройних конфліктах, спрямованої на сприяння повазі до тих, хто загинув у бою та перебуваючи в руках ворога.
Для нього метою судово-медичної роботи є не лише ідентифікація загиблих, а й захист їхньої гідності.
«Коли ви ідентифікуєте людину, ви відновлюєте її особу. Це, в певному сенсі, є проявом гідності щодо людини».
Андрес Родрігес Зорро
Для Андреса аналіз ДНК є невід’ємною частиною процесу ідентифікації. «Але його слід використовувати спільно з іншими джерелами інформації та належним чином роз’яснювати сім’ям», – каже він.
Дані аналізу ДНК є найкращою та найнадійнішою лінією доказів, а втім, вони показують лише ймовірність. Результати аналізу ДНК показують, який відсоток двох зразків збігається.
Але як сім’ї мають ставитися до цих результатів? У чому різниця між збігом на 98% і 99%? І як вони можуть бути впевнені в результаті, якщо він менше ніж 100%? Тут можуть допомогти інші криміналістичні методи встановлення особи.
Руслан Аббасов переглядає результати аналізу ДНК в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі.
Pat Griffiths/ICRC
Інформація, отримана від самих людських останків – вік, стать, зріст, відбитки пальців, карти зубного апарату, татуювання, а також те, де і коли вони були знайдені, – все це допомагає підтвердити дані аналізу ДНК для ідентифікації людини. Ще краще, якщо разом з останками зберігалися особисті речі або використовувалися ідентифікаційні бирки.
Допомога сім’ям у розумінні цього процесу має ключове значення для їхнього прийняття результату, особливо якщо це найгірша новина, яку тільки можна собі уявити: підтвердження того, що хтось, кого вони люблять, помер.
З цією метою ДНДЕКЦ щотижня проводить численні освітні та комунікаційні сесії.
«Вони можуть бути емоційними, делікатними, але вони необхідні, тому що допомагають людям зрозуміти, що ми робимо і яких результатів досягли», – каже Руслан.
Для Андреса підтримка ДНДЕКЦ та інших судово-експертних установ по всій країні є невід’ємною частиною гуманітарного реагування МКЧХ.
Окрім надання обладнання для ДНК-лабораторій, а також сотень тисяч наборів для збору зразків, окрім проведення навчання чи допомоги у створенні чи підтримці судово-медичної інфраструктури, робота судово-медичних груп МКЧХ також передбачає присутність у якості нейтрального посередника під час репатріації людських останків між Росією та Україною.
Їдучи з місця цих репатріацій, часто у складі колони машин, що перевозили людські останки загиблих військовослужбовців, Андрес згадує, як бачив, як люди ставали на коліна на узбіччі дороги, коли проїжджали через села. Деякі люди несли квіти та ікони. Дехто молився або плакав.
Працівники МКЧХ спостерігають за передачею людських останків між Росією та Україною.
«Йдеться про право людини на відновлення своєї особи та на те, щоб її поховали та оплакували у власній країні», – каже Андрес.
Для мене те, що ми робимо під час репатріації, є реальним актом гуманності в міжнародному збройному конфлікті. Це доказ того, що навіть у найскладніших обставинах є місце для гуманності.
Репатріація – це лише перший крок на довгому шляху до того, щоб за допомогою аналізу ДНК та інших засобів встановити особу померлих та повернути їм імена.