Коли людині, позбавленій свободи, потрібна медична допомога, важливо не лише знайти лікаря. Потрібно, щоб пацієнт вчасно потрапив на обстеження, за потреби – до спеціалізованого медичного закладу, отримав необхідне лікування і міг продовжувати його без перерв.
Саме про це говорили учасники Міжвідомчої координаційної робочої зустрічі «Медичне забезпечення військовополонених», яка вдруге відбулася у Дніпрі.
За одним столом зібралися представники Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства оборони, Державної кримінально-виконавчої служби України, медичних закладів та Міжнародного Комітету Червоного Хреста.
Підтримка в місцях тримання під вартою
Робота МКЧХ із медичними службами в місцях тримання під вартою в Україні з метою покращення умов тримання та надання підтримки за необхідності триває вже багато років. Серед осіб, позбавлених свободи, є полонені військовослужбовці в статусі військовополонених, яких зазвичай тримають у місцях інтернування, та затримані особи, тобто особи, яких засуджено в судовому порядку за злочини та яких тримають у місцях тримання під вартою. Буває, що і тих, і інших тримають у тій самій установі, але в різних приміщеннях. Незважаючи на причину позбавлення свободи, всі мають право на отримання медичних послуг.
«Забезпечення своєчасного та належного доступу до медичної допомоги для людей, позбавлених волі, зокрема військовополонених, є необхідним для захисту їхнього здоров’я та гідності», – наголошує Мохаммед Чакір Семлалі, лікар МКЧХ з питань охорони здоров’я в місцях тримання під вартою.
Мохаммед Чакір Семлалі, лікар МКЧХ
Робота МКЧХ, спрямована на забезпечення постійної медичної допомоги – Це не лише діалог і професійна підтримка, а й практична допомога. За словами представників ДКВС, серед результатів такої співпраці – підтримка рентгенологічного кабінету, облаштування медичних кабінетів та надання іншого необхідного обладнання.
Але обладнання саме по собі не вирішує всіх проблем
Число установ інтернування зросло, а отже, більшій кількості медпрацівників потрібно знати, куди направити пацієнта, хто відповідає за наступний етап лікування та як передати необхідну інформацію. Саме тому міжвідомча координація залишається важливою частиною роботи.
«Коли органи охорони здоров’я та пенітенціарні органи працюють разом, вони можуть краще реагувати на потреби хворих і поранених військовополонених. Через цей діалог МКЧХ підтримує зусилля з посилення безперервності медичної допомоги та покращення доступу до своєчасного й належного лікування, спираючись на багаторічну роботу разом із медичними службами в місцях тримання під вартою в Україні», – говорить Стойчо Тихомиров Китаєв, заступник керівника субделегації МКЧХ у Дніпрі.
Стойчо Тихомиров Китаєв, заступник голови субделегації МКЧХ у Дніпрі
Коли координація допомагає не переривати лікування
Для установ інтернування або тримання під вартою в прифронтових районах організація медичної допомоги складніша. Людей доводиться переміщувати та евакуювати, іноді – направляти до інших медичних закладів. Водночас уже розпочате лікування має тривати без перерви.
Перша така зустріч для обговорення цих проблем відбулася у Дніпрі торік. Деякі рішення, про які тоді домовилися учасники, вже призвели до практичних змін.
Одним із них стало відкриття рентгенологічного відділення в установі виконання покарань №4. Воно почало працювати наприкінці минулого року. Тепер рентгенологічні обстеження можна проводити на місці, без транспортування пацієнтів до іншого медичного закладу.
«Після минулорічної наради цей проєкт був реалізований, і майже рік це відділення успішно працює. Воно допомагає своєчасно виявляти захворювання та водночас зменшує навантаження на медичний персонал», – розповідає Віталій Тимошенко, начальник Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.
Віталій Тимошенко, начальник Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України
Від потрапляння в полон до лікування
Одне з головних питань зустрічі було дуже практичним: що відбувається, коли військовополоненому потрібна медична допомога, яку неможливо надати в місці тримання під вартою?
Учасники говорили про маршрут пацієнта – куди має звертатися медичний персонал, коли потрібне спеціалізоване лікування, як пацієнт може отримати допомогу в закладах МОЗ або ДКВС і як забезпечити безперервність лікування до моменту репатріації військовополоненого.
Для Ганни Остахової, начальниці філії Центру охорони здоров’я ДКВС Міністерства юстиції України у Дніпропетровській та Донецькій областях, важливо регулярно збирати представників різних установ за одним столом.
«Важливо, щоб за результатами таких зустрічей ми не лише знаходили практичні рішення, а й могли врегулювати їх на нормативному рівні», – пояснює вона.
«Напередодні ми зібрали питання від усіх учасників, які накопичилися протягом року та потребують спільного вирішення.
«Протягом року багато телефонуємо одне одному, вирішуємо питання. Але хотілося б, щоб ми просувалися і юридично – щоб шляхи вирішення наших питань були задокументовані», – говорить вона.
Ганна Остахова, начальниця філії Центру охорони здоров’я ДКВС Міністерства юстиції України у Дніпропетровській та Донецькій областях
Цього разу учасники напрацювали маршрут пацієнта та визначили, які зміни необхідно внести до нормативної бази.
«Для нас важливо мати чіткий маршрут пацієнта – від моменту взяття військовополоненого в полон до надання медичної допомоги безпосередньо в закладах МОЗ або ДКВС і до його обміну. На цій зустрічі ми зрозуміли, куди потрібно звертатися і які корективи необхідно внести», – зазначає Ганна Остахова.
Окремо учасники говорили про передачу інформації у випадках смерті військовополонених та дійшли згоди щодо важливості своєчасного надходження необхідних даних між установами без затримок і втрати інформації.
Від розмови – до наступного кроку
Минулорічна зустріч у Дніпрі вже показала, що регулярний діалог може призводити до конкретних змін. Рентгенологічне відділення в УВП №4 – один із таких прикладів.
Цього року учасники визначили такі кроки: удосконалити маршрут пацієнта, покращити доступ до спеціалізованої допомоги, окремо працювати над лікуванням туберкульозу, передачею інформації та нормативним врегулюванням процесів.
Для установ інтернування або тримання під вартою в прифронтових регіонах медична допомога має бути доступною навіть тоді, коли людей доводиться переміщувати або евакуювати.
Водночас частину медичних процедур, за можливості, можна проводити безпосередньо в установах.
«У нас є кваліфіковані лікарі, які працюють і в наших установах, і в міських лікарнях. Якщо лікар може провести необхідне нескладне оперативне втручання безпосередньо в установі, це дозволить надавати допомогу своєчасніше», – говорить Віталій Тимошенко.
Йдеться не про заміну спеціалізованих лікарень. Якщо допомогу можна безпечно надати ближче до місця тримання під вартою, це може скоротити час очікування та транспортування.
Туберкульоз: коли час має значення
Окремо учасники обговорили лікування військовополонених, які хворіють на туберкульоз.
Частину пацієнтів доводиться направляти на лікування до інших міст. Таке транспортування потребує додаткового часу та ресурсів, тому під час зустрічі обговорили можливість організації відповідної медичної допомоги у Дніпрі.
«Якщо дільниця для лікування військовополонених, хворих на туберкульоз, буде організована у Дніпрі, це дозволить значно скоротити час транспортування. Початок лікування буде швидшим, а його ефективність – вищою», – говорить Ганна Остахова.
Своєчасне виявлення та лікування інфекційних захворювань важливі передусім для самих пацієнтів. Водночас це має значення і для медичного персоналу та інших людей, які можуть із ними контактувати.
Підтримка, яка переходить у практичні зміни
Наступний етап — працювати над тим, щоб домовленості перетворювалися на сталі механізми. Щоб медичний працівник знав, куди звернутися, пацієнт не втрачав часу через організаційні труднощі, а вже розпочате лікування не переривалося.
Саме це зрештою і є результатом такої координації – коли рішення, прийняті за одним столом, допомагають людині вчасно отримати необхідну медичну допомогу, на яку вони мають право згідно з міжнародним гуманітарним правом.
