В умовах збройного конфлікту між Росією та Україною навіть далеко від лінії фронту люди живуть під постійною загрозою ракетних чи дронових ударів. Це впливає на життя кожного, у тому числі тих, хто допомагає іншим.
Вікторія та її будинок, який зазнав пошкоджень внаслідок удару в Одесі.
Фото: Pat Griffiths/ICRC
Вікторія
«Коли я чую звук сирени повітряної тривоги, в мене всередині все стискається, – каже Вікторія Карпенко. – Мені стає складно дихати… У такі моменти просто не можеш контролювати своє тіло».
Вікторія розмовляє з нами в Одесі, поряд із багатоквартирним будинком, у якому вона живе. На високій білій будівлі – довгий чорний шрам від удару, вибуху і пожежі внаслідок удару дрону в цьому році.
Вікторія – головний фахівець з управління надзвичайними ситуаціями Українського Червоного Хреста (УЧХ). Вона працює з загонами швидкого реагування УЧХ, які можуть бути одними з перших на місці пригоди після ударів.
Її роль у тому, щоб матеріальні ресурси, такі як вода, їжа, засоби гігієни або матеріали для аварійного ремонту, потрапляли від складів УЧХ туди, де вони потрібні. Удари трапляються в будь-яку годину, а це означає багато безсонних ночей.
Коли будинок, де живе Вікторія, потрапив під удар, вона вже була в сховищі, бо почула сирену повітряної тривоги.
«Я чула, як літають дрони, але коли удар прийшовся в будинок, я відчувала, як він сильно захитався. Далі були крики; почали кричати: “Мама! Мама!” Одразу було не зрозуміло, чи люди були поранені, чи налякані».
В припаркованих навколо автівках спрацювала сигналізація; гавкали собаки. Вікторія страшенно хвилювалася за свого хлопця та їхнього кота, яких не було поруч із нею в укритті. Зрештою хлопець, все ж, прийшов – і приніс кота.
Вікторія та розтрощені віконні рами з її квартири, пошкодженої внаслідок удару дрону.
Фото: Pat Griffiths/ICRC
Коли лунає сирена, найбезпечніше – шукати укриття.
Але коли людям потрібно кинути все, залишити дім чи офіс та ховатися в підвалах, станціях метро або в безпечних кімнатах, іноді по кілька разів на день або ніч, і часом залишатися там по декілька годин, це не минає безслідно.
Порушення щоденного життя може бути виснажливим.
Під час тривоги люди переглядають соціальні мережі в телефонах, шукаючи інформацію про останню небезпеку. Але існує так багато невідомості: де може статися удар, коли, і до яких наслідків він призведе.
Навіть у містах, що знаходяться вдалині від лінії фронту, постійна загроза ударів додає тривоги, яка нависає над кожним. Люди хвилюються не лише за себе, але й за своїх друзів та рідних – тобто цю загрозу відчувають усі.
Вікторія родом з Миколаєва, але була вимушена покинути рідне місто після ескалації російсько-українського збройного конфлікту. У вільний від роботи в УЧХ час вона викладає корейську та китайську мови. Вона також любить дивитися аніме й малювати.
Вона пам’ятає, що УЧХ допоміг їй евакуюватися з рідного міста. Коли вона побачила роботу волонтерів Червоного Хреста, це надихнуло її стати на той шлях, по якому вона пішла.
«Коли наш дім було зруйновано, нам довелося поїхати, – каже вона. – Але якщо ми залишаємося живі, це вже шанс продовжувати наше життя та допомагати іншим».
Після того, як їхня квартира потрапила під удар дрону, Вікторія та її хлопець завжди йдуть в укриття під час тривоги.
І вони завжди беруть із собою свого кота.
Сергій Білоус, помічник начальника чергової зміни з питань забезпечення оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС України в Харківській області.
Фото: Pat Griffiths/ICRC
Сергій
Сергій Білоус врятував багато життів.
Він 10 років працює рятувальником у головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області.
«Бути рятувальником – це покликання серця», – каже він нам, сидячи поряд з однією з червоних вантажівок, якими рятувальники ДСНС дістаються людей безпосередньо після ударів.
Він пам’ятає випадок у минулому році, коли під удар потрапив 12-поверховий житловий будинок. Верхні поверхи були зруйновані та охоплені полум’ям.
Знизу рятувальники побачили жінку на 12-му поверсі. Вона була в пастці, тому що сходи було зруйновано, а навколо неї вирувала пожежа. Для того, щоб дістатися до неї, групі рятувальників потрібно було використовувати спеціалізовану висотну техніку, вилізти на дах, закріпити мотузки, а потім спуститися.
Саме Сергій дістався жінки та закріпив її у спеціальній рятувальній косинці, щоб вони могли спуститися разом.
«Пожежа посилювалася, і дуже гарячий потік почав вириватися з балкону, опікаючи жінку… і мене, – каже він. – Понад усе я боявся, що не поплавилися мотузки».
Він кричав своїм колегам на драбинах та нижніх поверхах, щоб вони охолоджували їх та мотузки, поки вони спускалися вниз.
Коли вони спустилися до поверху, де сходи були непошкоджені, вони змогли вийти з будинку. Там жінку обстежили екіпажі швидкої допомоги, що чекали внизу, та ушпиталили.
Сергій показує відео про порятунок з 12-поверхового житлового будинку в Харкові.
Фото: Pat Griffiths/ICRC
«Я розповів вам про щасливі історії. На жаль, у нас також є й сумні».
Сергій втрачав колег. Іноді вони не можуть врятувати людей. Особливо важко, коли гинуть діти. «Була ситуація, коли дитина померла просто в мене на руках», – каже Сергій.
«Справлятися з цим нам допомагають наші сім’ї. Ми можемо поговорити з ними. Але на роботі треба мати холодний мозок і не піддаватися емоціям».
У той час як більшість постраждалих – загиблих та поранених – у збройному конфлікті між Росією та Україною, є військовослужбовцями по обидва боки лінії фронту, робота Сергія свідчить про те, що чимало людей гинуть та отримують поранення й в тилу.
«Коли робота виконана добре, пожежа погашена, люди врятовані – це і надає натхнення».
Ольга Коваленко, професор Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, старший хірург опікового центру в Києві.
Фото: Pat Griffiths/ICRC
Ольга
Ольга Коваленко думає про одеські пляжі.
Ми запитали її, як вона справлялася зі стресом через удари по містах; її відповідь була про інших людей.
«Під час повітряних тривог одеські пляжі переповнені. Люди просто не мають вибору. Вони хочуть насолоджуватися сонцем, морем та згадати мирні часи. Людям просто потрібен ковток свіжого повітря».
Ольга – старший хірург, і вже понад 40 років працює в реанімаційному відділенні опікового центру в Києві. Навантаження величезне, ресурсів обмаль, а часу завжди бракує.
Більшість її пацієнтів – це військовослужбовці з фронту, хоча, коли удари відбуваються в Києві, сюди на лікування можуть поступати й цивільні постраждалі.
Житлова будівля в Києві, пошкоджена внаслідок ударів.
Фото: Pat Griffiths, ICRC
«Люди просто сплять удома, – каже вона, – а потім трапляється цей жах: вони підхоплюються, їхня квартира зруйнована, вони лежать під завалами і все навколо горить. Деяким вдається вибратися самотужки».
Звуки дронів, що наближаються вночі, – спочатку дзижчать, а потім виють у небі; спалахи та вибухи ракет, від яких здригаються стіни – все це стало невід’ємною частиною повсякденного життя безлічі людей.
Через цю загрозу, яка існує завжди, багато батьків вкладають своїх дітей спати в одязі, бо ніколи не знають, чи доведеться їм прокидатися посеред ночі та прямувати до укриття.
«Один з наших пацієнтів – інтерн медичного університету, стоматолог, – каже Ольга. – Він вибіг на вулицю. Все його тіло було у вогні. Його сусіди погасили його, але він все одно отримав дуже серйозні опіки».
Будівля, пошкоджена внаслідок бойових дій, неподалік Ізюму, Харківська область, Україна.
Фото: Pat Griffiths/ICRC
Вона розповідає про те, що в цей день на лікування було доставлено 70-річного чоловіка з опіками, які покривали чверть його тіла; і що вони також лікують рятувальників, поранених при порятунку людей з палаючих будинків.
«Ми перебуваємо під постійним стресом, – каже Ольга. – Я живу на 15-му поверсі і вчора під час удару в мене було відчуття, що дрони були дуже близько… як маленькі реактивні літачки».
Ользі, як і багатьом іншим, допомагають думки про сім’ю та майбутнє.
«Мене підтримує надія», – каже вона.
І в цьому вона не сама.