На початку лютого наш колега Вільям Коркілл завершує свою місію в ролі керівника інженерно-технічного відділу. Після чотирьох років роботи в Україні він залишає тут не тільки низку реалізованих технічних й інфраструктурних проектів, які змінили життя сотень тисяч людей у зоні конфлікту на Донбасі, але й частину свого серця. У цьому інтерв’ю Вільям розповідає про професійні виклики та досягнення своєї команди за останні роки.

Вільяме, як Ви прийшли в МКЧХ?

У 1996 році мене найняв британський Червоний Хрест для роботи в Руанді у складі команди МКЧХ над проектами з налагодження водопостачання. Згодом я працював у Міжнародній Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та Товаристві Червоного Хреста Великої Британії. У 2007 році я знову повернувся в Міжнародний Комітет Червоного Хреста, поїхавши працювати до Пакистану, і з того часу я безперервно працюю в МКЧХ. В Україну я приїхав у 2016 році. Перші три місяці своєї нової місії я провів у Луганську та Донецьку, що допомогло мені зрозуміти потреби населення в зоні конфлікту й сформувати уявлення, як там функціонує інфраструктура. Раніше, окрім Пакистану, я працював керівником інженерно-технічного відділу в Ефіопії, країнах Кавказу та в Афганістані.

Якими проектами, втіленими за час роботи в Україні під Вашим керівництвом, Ви пишаєтеся?

Мені подобається працювати з місцевими інженерами і підтримувати їх в реалізації абсолютно всіх проектів – як великих, так і малих – від відновлення пошкодженого будинку для однієї сім’ї чи ремонту лікарняної палати до таких комплексних проектів як реконструкція Карлівської насосної станції. Проекти, великі та малі, змінюють життя людей на краще. Я отримую задоволення, коли підтримую свою команду та допомагаю їй розвиватися. А це, в свою чергу, виражається у впровадженні численних важливих проектів.

Які професійні виклики постали перед Вами в Україні?

Коли я приїхав в Україну, делегація була зовсім новою. Потрібно було одночасно будувати команду, розробляти стратегію, тактику та налагоджувати процеси для впровадження великих програм. Це було непросте завдання, яке, однак, вдалося виконати – зараз у нас є сформована команда інженерів, які успішно втілюють складні проекти. Інший виклик – отримати повне розуміння комплексної системи міського водопостачання в зоні конфлікту, без якого неможлива безперервна подача води населенню. Водопровідні компанії роблять дуже багато у надзвичайно складних умовах. Підтримувати їхню діяльність – це ті зусилля, які приносять колосальну віддачу. Ще одне важливе і непросте завдання – розуміти, як ефективно працювати з зовнішніми партнерами і координувати з ними свої дії. Я вважаю, що нам вдалося побудувати хороші робочі стосунки з нашими партнерами.

За останні роки кількість співробітників інженерно-технічного відділу зросла від кількох осіб до понад тридцяти фахівців. Як Вам вдається ефективно управляти такою великою командою, яка працює у шістьох офісах?

Я докладаю зусиль, щоб відповідні люди виконували роботу, яка їм підходить, та розвивалися на їхніх позиціях разом із проектами. Працюю над розробкою ефективної стратегії і тактики, налагодженням процесів – наявність всього цього допомагає зміцнити команду. Я постійно намагаюся підвищувати ефективність як своєї роботи, так і роботи команди загалом. Запасаюся наполегливістю та терпінням, щоб разом із колегами доводити складні проекти до кінця. Щодо колег, які працюють у польових умовах, важливо їх чути та вітати із досягненнями, звертати увагу на їхні проблеми та разом працювати над їх вирішенням у короткостроковій та довгостроковій перспективі. Але загалом, як я уже зазначав, у нас дуже хороша команда, працювати з якою – саме задоволення.

Якими є Ваші подальші професійні плани?

У мене накопичилося багато днів відпустки. Я відчуваю, що після хоч і приємних, зате напружених чотирьох років роботи мені потрібно скористатися можливістю відпочити. За весь час своєї професійної діяльності я провів найбільше часу саме в Україні, тому ця країна завжди буде для мене особливою. Під час роботи в Україні у мене народилася донька. Мій син і моя донька тут росли. Я впевнений, що мої діти та дружина сумуватимуть за Україною не менше за мене. Я ж хотів би продовжувати працювати в МКЧХ і подаватиму заявки на відкриті позиції в організації.

Що б ви порадили Вашому наступнику або іншому делегату, який тільки розпочинає свою роботу в Україні?

Попереду непрості завдання, які потрібно добре продумувати. Необхідно бути наполегливим, мужнім та працювати не покладаючи рук! Бажаю, щоб майбутні керівники відділу та делегати насолоджувалися роботою із командою інженерно-технічного відділу, всіма іншими співробітниками делегації та партнерами, що є запорукою продуктивної діяльності організації.