З нагоди 8 березня ми присвятили наші дописи на соціальних мережах жінкам у зоні конфлікту – саме тим жінкам, які роблять щось цікаве, незвичайне і надихають інших. Наша перша героїня – Олена Вікторівна з м. Лутугине, що біля Луганська.

«Відвідавши Олену хоча б один раз, хочеться повертатися до неї знову і знову», – говорять її сусіди та знайомі. Цю жінку знають усі мешканці міста, а спілкування з нею піднімає настрій і заряджає позитивом. Незважаючи на те, що жінка має проблеми зі здоров’ям і пересувається тільки в інвалідному візку, вона допомагає іншим і завжди відкрита до спілкування. Олена створює чудові речі з бісеру, в’яже, шиє одяг і дарує свої вироби дітям і дорослим. Також вона створює ляльки для лялькового театру при дитячій бібліотеці Лутугинського району, завдяки чому перед місцевою дітворою оживають герої зі сторінок їхніх улюблених книг. Олена живе сама, проте її двері завжди відкриті для тих, хто потребує підтримки та тепла.

Photo provided by Red Cross in Lugansk

—

Ганна – волонтер Товариства Червоного Хреста України. Вона працює в пункті обігріву МКЧХ поблизу Станиці Луганської – єдиному з п’яти КПВВ, що доступний тільки для пішоходів. Щодня через цей КПВВ проходить близько 10 тисяч людей, багато хто з них користується послугами пункту обігріву.

Olena Loshakova/ICRC

«Ми розпочинаємо день із розпалювання пічок дровами та приносимо воду на чай. За день у нас випивають близько 1500 чашок чаю, тож доводиться спускатися по воду до колонки вісім разів на день. Найважливіший наш обов’язок – надавати першу допомогу людям, яким стало погано при перетині лінії зіткнення. Серед них є і ті, хто пересувається на інвалідних візках, їм необхідно допомагати переміщатися за будь-якої погоди», – розповідає Ганна. Окрім підтримання комфорту в пункті обігріву та надання першої допомоги, часто доводиться підбадьорювати людей і ділитися з ними порадою, адже життя в зоні конфлікту та складний перехід через лінію зіткнення – це важке випробування для більшості. Тож робота волонтерів у Станиці Луганській складна які фізично, так і психологічно. Та як би важко не було пропускати через себе біль тих людей, яким Ганна допомагає, цій жінці завжди вистачає посмішок та добрих слів підтримки.

—

Anastasia Alyokhina/ICRC

Наступна наша героїня Олена – представниця незвичайної професії. Вона керує бюро судово-медичної експертизи в м. Дебальцеве. Ця мила жінка очолила роботу моргу на початку 2015 року – одразу після закінчення активних бойових дій у місті. Олену, яка на той момент працювала в Єнакієвому, відправили у Дебальцеве на допомогу команді судмедекспертів. Вирушаючи у відрядження, вона була переконана, що це тимчасово… Проте ось уже чотири роки Олена – єдиний судово-медичний експерт у Дебальцевому. «Одна з причин, чому я залишилася – це наша команда», – каже Олена. А команда у неї зовсім невелика, і складається вона тільки з жінок. Алла, сестри Ірина та Олена – ось і весь колектив – маленький, але дуже дружний і наповнений оптимізмом. Вже кілька років МКЧХ співпрацює з Оленою, допомагаючи і підтримуючи її команду.

—

«У мене в роду всі шевці – і жінки, і чоловіки. Я з дитинства пам’ятаю запах майстерні. Спершу мені не хотілося продовжувати сімейну справу. Потім я познайомилася з чоловіком, і він виявився шевцем. У 2003 році ми поставили кіоск і почали працювати разом: я приймала замовлення, підшивала, а він брав на себе більш складну роботу, де потрібна була фізична сила. Вже 15 років я працюю на тому ж місці, але тепер всю роботу роблю сама», – розповідає Вікторія з міста Авдіївка Донецької області.

Karine Matevosian/ICRC

Після початку конфлікту жінка не закривала кіоск ремонту взуття, навіть коли неподалік вибухали снаряди. Проте в 2015 році вона з сім’єю таки змушена була виїхати з охопленої бойовими діями Авдіївки. Через рік Вікторія з дітьми повернулася назад і згодом отримала наш грант на розвиток своєї справи: «Сьогодні хоч хай каміння з неба посипляться, я буду тут».

—

Ось уже 20 років Інна з міста Мар’їнка займається фарбуванням та рихтуванням автомобілів. Попри те, що її майстерня поряд із лінією зіткнення, власники авто з навколишніх сіл і міст постійно звертаються до неї по допомогу. Інна з посмішкою згадує неприхований подив своїх перших клієнтів, коли вони дізнавалися, що ремонтом їхньої машини буде займатися жінка: «Багато хто казав, що це зовсім не жіноча справа. Але потім, побачивши результат, навіть скептики змінювали свою думку і ставали моїми постійними клієнтами».

Yevgen Nosenko/ICRC

Жінці довелося змінити чимало професій: працювала вона і продавцем, і вихователем у дитсадку. Але теперішня справа виявилася найближчою її серцю. Інна як фахівець високого рівня легко могла би знайти роботу за межами охопленого конфліктом регіону. Проте їхати з рідної Мар’їнки вона не хоче: «Тут живе багато літніх людей. Часто вони користуються старими машинами, які полегшують їхнє непросте життя. Хтось же повинен дбати про цих залізних коней!».