Жителі сіл, розташованих на березі Азовського моря між Маріуполем і Новоазовськом, завжди почувалися улюбленцями долі. Нестачі відпочиваючих не було, а за запасами риби Азовське море ще наприкінці минулого століття займало перше місце в світі. Тому море щедро годувало всіх жителів Бердянського: навесні і восени йшла риболовля, влітку – здавали житло городянам, які приїжджали відпочити на морському узбережжі. Майже всі жителі села – рибалки.

Але конфлікт на Донбасі все змінив: сюди більше не їдуть відпочивальники, берег прикрасили щити, встановлені Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що попереджають про небезпеку морських мін. Багато будинків пошкоджені обстрілами, а власникам двох повністю зруйнованих інші жителі Бердянського заздрять. Їм МКЧХ повністю відбудує нові домівки за програмою відновлення житла.

У Федора Федоровича зруйнований будинок залишився в Широкиному. Це село розташоване власне на лінії зіткнення, і воно повністю покинуте всіма жителями. Тому відновлювати йому там будинок ніхто не буде – немає сенсу, обстріли в Широкиному трапляються щоночі.

Yevgen Nosenko/ICRC

«А я ж бо думав, що дітям буде, – зітхає Федір Федорович. – Ще до конфлікту все, що заробляв на риболовлі, я вкладав у цей будинок. Мріяв, як діти там житимуть, можливо ростив би онуків. Але виходить, що залишити зможу тільки ось цей же будинок, який ще мій батько будував».

Федорові Федоровичу 61 рік, а його синові 10 років. Саме стільки було самому Федорові, коли він уперше вийшов у море. Батько в 1943 році втік до берегів Азовського моря з Болгарії. Коли батько помер, годувати матір і молодших сестер довелося 10-річному хлопчикові. Каже, що у рибалок так заведено: старший чоловік стає главою сім’ї, і навіть якщо йому всього 10 років, інші рибалки ставляться до нього з усією серйозністю.

Виглядає Федір як герой пригодницьких романів Джека Лондона: сильний, засмаглий, з пронизливим поглядом. Про себе каже, що все невелике і неглибоке Азовське море перечерпав кухлем, і зараз продовжує ходити в море, хоча це і небезпечно.

«Найгірше було в 2014 році, – розповідає Віталій Баріков, виконуючий обов’язки голови сільської ради. – Тоді в сусідньому селі Лебединському в результаті обстрілу загинуло кілька дітей. Але в рибальських селах уздовж моря своє ставлення до небезпеки, там звикли дивитися їй в очі щодня. Адже якщо рибалка навесні чи пізньою осінню випадає за борт, шансів врятуватися у нього практично немає. А ближче до зими хвилі тут бувають такі, що легко перевертають рибальські човни».

У Бердянському живе 118 дорослих і 17 дітей. За словами виконуючого обов’язки голови сільської ради Віталія Барікова, всі, хто міг виїхати, виїхали. А в 2016 році узбережжя від села Широкиного, де проходить лінія зіткнення, до околиць Маріуполя було заміновано. Але рибалки продовжували виходити в море і рибалити. У 2016 році троє людей загинули в морі, але іншого способу виживати у рибалок немає.

Yevgen Nosenko/ICRC

Федір розповідає, що в часи СРСР в Широкиному працював рибопереробний завод, а в самому селі був власний риболовецький флот. Він ловив рибу не тільки в Азовському, а й в Чорному морі. У Бердянському же займалися тільки прибережним ловом, промислового обсягу риби тут не було. Проте ці часи давно минули. Риби стало менше, контроль над її виловом скоротився. Зараз у Федора є власна артіль, яка включає його самого і 5 чоловік, яких він наймає на час весняної та осінньої риболовлі. На двох човнах ходять у море, вилов камбали заборонений, тому ловлять в основному тюльку і хамсу, іноді вдається зловити пеленгаса і анчоуса. Але це якщо пощастить. Федір каже, що з початком конфлікту течія в морі змінилася, а риба йде завжди проти течії. Тому судак тут стає рідкістю, а камбалу зовсім заборонено ловити – вона занесена до Червоної книги рідкісних і зникаючих видів тварин, хоча ще 30 років тому її в Азовському морі було в надлишку. Якщо раніше за сезон рибалки виловлювали до 9 тон риби, то зараз 4 тони вважаються гарним уловом.

На питання, чи не страшно йому жити в селі, яке будь-якого моменту може зазнати обстрілу, Федір не відповідає. Допивши каву, він йде на ту частину ділянки, де тримають курей і качок. Вони моментально збираються навколо нього, щойно Федір щедро розсипає навколо себе зерно. Серед курей і качок штовхаються пара павичів – свідчення про ті хороші, ще доконфліктні часи.

Помовчавши кілька хвилин, Федір починає розповідати про те, як минулого року в сіті попалася морська міна, і лише завдяки щасливому випадку ніхто не загинув. Як уперше побачив свій будинок в Широкиному, від якого лишилися тільки дві стіни і більше нічого. І стає зрозуміло, що старий рибалка, котрий не раз дивився смерті в очі під час морського шторму, боїться лише того, що для нього так і залишилося незрозумілим: чого чекати далі від конфлікту, чи буде можливість рибалити в морі? Ну і найголовніше: чи знадобиться все це його синам, і чи не залишиться він один на старості років у нікому не потрібній батьківській хаті на березі Азовського моря?