«Ви, напевно, дуже світла людина, адже з вашого обличчя не сходить доброзичлива посмішка», – часто говорять жителі прифронтових районів нашій співробітниці відділу економічної безпеки Марії Панасій. І дійсно, яким би складним не було чергове відрядження, у нашої колеги завжди хороший настрій, і вона завжди готова надати допомогу тим, хто її потребує. Марія розповіла нам про три роки в МКЧХ, які кардинально змінили її життя.

Майже у кожного з працівників організації є своя історія, яка привела його/її в МКЧХ. Яким був твій шлях?

В дитинстві я мріяла стати ветеринаром, потім геологом-вулканологом, навіть розглядала кар’єру архітектора, але, подорослішавши, зробила більш прагматичний вибір і вступила в університет на спеціальність «Міжнародні відносини».

Після закінчення університету я працювала в одному з центрів вивчення англійської мови. Коли дізналася про нові вакансії в маріупольському офісі МКЧХ, вирішила взяти участь у конкурсі. Після декількох спроб мене прийняли у відділ економічної безпеки. Саме тоді розпочалася нова дивовижна частина мого життя.

ICRC/ Yevgen Nosenko

З якими труднощами тобі довелося стикатися в новій для тебе гуманітарній діяльності? Адже робота в зоні збройного конфлікту потребує великих зусиль як фізичних, так і моральних.

Робота в МКЧХ нелегка, особливо складною є її емоційна складова. Мабуть, найсильніше враження на мене справила одна з робочих поїздок в Мар’їнку взимку 2016 року. Наша команда налагоджувала свою діяльність у цьому місті. Коли я стояла на центральній площі міста, не могла позбутися думки, що ми опинилися в місті-привиді: безлюдні вулиці посеред робочого дня, закриті магазини і спорожнілі будинки, а за обрієм не стихав гуркіт важкої артилерії.

В ті місяці ми проводили оцінку потреб місцевого населення. Пам’ятаю, як в десятиградусний мороз наша команда обходила покинуті багатоповерхівки й перевіряла, чи там раптом не залишилися люди. У деяких під’їздах ми таки знаходили по кілька сімей, які залишалися в своїх будинках, незважаючи на безперервні обстріли, відсутність електрики, тепла і води. Це змусило мене по-новому поглянути на начебто звичні речі і допомогло зрозуміти, що насправді цінне у нашому житті.

ICRC/ Yevgen Nosenko

Чи вдається тобі і твоїм колегам вчасно реагувати на зміну гуманітарної ситуації в регіоні? Які проекти реалізує ваша команда?

Якщо ще кілька років тому головне завдання нашого відділу полягало в забезпеченні найнеобхіднішим людей, які проживають у прифронтових районах, то сьогодні ми розробляємо і втілюємо в життя більш масштабні проекти. Наша команда реалізує програми з підтримки малого бізнесу, розвитку сільського господарства та тваринництва у регіоні.

Наприклад, минулої осені теплиці, відновлені завдяки програмі МКЧХ, принесли фермерам із села Лебединське перший урожай. Вирощені овочі аграрії продають, таким чином цієї зими вони мають можливість погодувати свої сім’ї. До того ж, незабаром у Мар’їнці знову запрацює найбільший у місті бізнес-центр, що був пошкоджений в результаті артилерійського обстрілу, а 18 місцевих підприємців отримають індивідуальні гранти на відновлення свого бізнесу.

ICRC/ Yevgen Nosenko

Що для тебе означає робота в МКЧХ?

Майже кожен день я відкриваю для себе щось нове. А люди, які працюють пліч-о-пліч зі мною, надихають мене постійно самовдосконалюватися. Думка, що я є частиною такої незвичайної спільноти як МКЧХ, дає мені сили долати труднощі. Словом, МКЧХ – це не просто робота, якою ти займаєшся з дня на день, це спосіб життя.