Горлівка, рідне місто Вікторії Островської, була одним з головних промислових центрів східної України. Коли ж у квітні 2014 року в країні раптово вибухнув конфлікт, жителі Горлівки опинилися на лінії фронту – і на перших шпальтах газет.

Чоловік Вікторії Михайло втратив роботу, і Вікторія ледве утримувала сім’ю на плаву. Але всі ці труднощі – ніщо порівняно з тим, що чекало на неї в майбутньому.

“Матір Михайла паралізована і потребує постійного догляду, тому інколи після вечері, десь о 7 вечора він ішов провідати її”, – розповідає Вікторія. Одного з таких вечорів він і зник. “Тоді я бачила його востаннє”, – говорить вона, описуючи день перед зникненням її чоловіка на початку липня 2014 р.

“Це було жахливо. Він зник, ось так просто, без будь-якого пояснення. Спочатку я ходила в поліцію двічі-тричі на день сподіваючись, що вони дізнаються, де він, – що Михайло може ось-ось повернутися”, – говорить Вікторія.

Вікторія та Михайло познайомилися 26 років тому на першому курсі Донецького університету. Вони були однією з тих пар, які знають, що призначені одне для одного, тому, коли Михайло освідчився, Вікторія радо погодилася. Майже рік по тому Вікторія народила сина, який виріс і вступив до того ж університету.

Батьки дуже пишалися сином. Все йшло, як треба. Їх історія мала тривати, принаймні, доти, доки онуки не закінчать інститут або не одружаться, але зникнення Михайла враз поклало край щасливому життю сім’ї Островських.

Горлівка, Донецька область. Вікторія розповідає співробітниці МКЧХ про зниклого чоловіка. МКЧХ/ Пітер-Ян Де По

Однак життя не зупинилося. Минав час, і з кожним новим днем приходила не тільки надія, але й труднощі, пов’язані з життям без чоловіка. Вікторії доводилося працювати, щоб утримувати сина і паралізовану свекруху, яку вона перевезла до себе, щоб мати можливість доглядати за нею.

Згодом почали з’являтися чутки про інших людей, зниклих безвісти. Вікторія почула про схожі випадки і вирішила розширити пошуки. “Я ходила до лікарень, навіть до міського моргу, сподіваючись дізнатися щось, але і боячись того, що можу там почути”.

Михайло зник майже два роки тому. Але Вікторія все ще плекає надію, що десь там він живий.

“Я почула, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста допомагає розшукувати людей. Тому я зателефонувала і розповіла їм свою історію. Вони допоможуть мені шукати Михайла”, – говорить Вікторія.

Тим часом її син намагається допомагати матері. У них невеликий парфумерний магазинчик в Горлівці, і вони мають твердий намір залишатися тут, незважаючи на всю хиткість життя у місті на лінії фронту. Багато хто поїхав звідси у пошуках притулку до безпечніших місць – в Україну, Росію і навіть в Білорусь.

Але Вікторія каже, що не може залишити місто: “Тут він може нас знайти. Михайло знає, що ми тут, що ми чекаємо на нього”.

Сім’я Островських поділилася своєю історією з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста (МКЧХ), тому що МКЧХ з початку конфлікту в Україні підтримує зусилля з розшуку осіб, зниклих безвісти. Представники МКЧХ співпрацюють з органами влади, установами та будь-якими особами, які можуть мати будь-яку інформацію про те, що сталося з людьми, зниклими безвісти.

 Сотні сімей, які постраждали під час конфлікту на сході України, можуть розказати історії, схожі на розповідь Вікторії. Люди, які чекають новин про своїх близьких, живуть у стані невизначеності, позбавлені можливості оплакати їх, не маючи причини припинити сподіватися на диво. Такий болісний стан має надзвичайно серйозні емоційні та соціально-економічні наслідки.

 На сьогоднішній день за допомогою МКЧХ розшукуються 430 осіб, зниклих безвісти, родичі яких звернулися до МКЧХ із запитом про розшук.

Що вам необхідно зробити, якщо ваш родич зник безвісти під час конфлікту в Україні?