На початку червня погода в Іловайську чудова. Промені сонця зігрівають чоловіків, що замітають вулицю навпроти свого будинку біля палісадника. Проходячи повз них, можна відчути приємний запах півоній – яскравий акцент серед сірості звичайних багатоповерхівок у Східній Україні. Тим часом діти граються на дитячому майданчику, бавлячись на червоно-синіх гойдалках. У момент Олександр Миколайович на своєму балконі спостерігає за своїм містом, де він прожив 37 років.
Тим не менш, він не може повністю насолодитися мирним життям, бо відлуння подій серпня-вересня 2014 року все ще віддається в місті оглушливим тріском. Іловайськ став однією з найкривавіших битв 2014 року, забравши чимало життів мирних громадян і військових. Піднявши голову вище, можна побачити згорілі квартири над головами жителів, які намагаються привести до ладу свій двір. Поруч із дитячим майданчиком, де безтурботно грають мама з донькою – сліди розірваних мін на асфальті. А балкон Олександра Миколайовича перетягнуто плівкою, тому що снаряд залетів у його квартиру. «Я був у спальні, коли снаряд потрапив до кухні» – показуює Олександр Миколайович сліди осколків на стінах своєї квартири.
Іловайськ, Україна. Двоє сусідів розмовляют один з одним. © МКЧХ/ Юрій Орлов
За словами дружини Олександра Миколайовича – Ніни Іванівни, яка все своє життя прожила в Іловайську, люди ховалися в підвалах під час активних боїв. «Це не передати словами, коли ти не можеш вийти звідти навіть у туалет. Це потрібно пережити» – відчужено промовляє Ніна Іванівна, дивлячись на стіну.
МКЧХ приїхав до Іловайська, щоб допомогти мешканцям, чиї будинки були зруйновані в результаті конфлікту. Під час вивантаження продуктових і гігієнічних наборів ми чуємо схожі історії від місцевих жителів напроти місцевого Палацу культури. Сама будівля представляє з себе вражаючу будівлю, спроектовану для проведення концертів і театральних вистав, а не гуманітарних потреб.
Іловайськ, Україна. Розвантаження гуманітарної допомоги. © МКЧХ/ Юрій Орлов
Історія кожної людини, що пережила конфлікт, є неповторною і типовою одночасно. Під час активних бойових дій 252 людини жили в бомбосховищі і підвалах місцевого Палацу культури. Картина до смерті наляканих людей і запах спертого підвального повітря, напевно, назавжди залишиться в пам’яті Людмили Миколаївни – єдиної людини, які й досі живе в «палаці культури». Снаряд зруйнував її будинок. Не маючи засобів для існування, вона продовжує жити і працювати там як режисер постановник.
Збройний конфлікт має й інші наслідки. Місцеве населення постійно потерпає від труднощів через нестачу базових товарів та відновленням житла. «Доводиться розраховувати тільки на самих себе. Ми виживаємо лише завдяки нашій донці, яка живе і працює в Харцизьку з трьома власними дітьми. Але ми не можемо відремонтувати свою квартиру», – розповідає Ніна Іванівна. У цьому можна побачити певний злий рок, яким сповнений будь-який конфлікт. Олександр Миколайович, працював будівельником на місцевому відділенні залізниці протягом 22 років. Однак наразі у нього немає ні грошей, ні фізичних сил, аби повернути квартирі колишній стан.
Незважаючи на всі складнощі, люди продовжують жити. Гуманітарні організації та волонтери допомагають їм з продуктами харчування, гігієнічними засобами. МКЧХ також допоміг місту з відновленням дитячого садка. Тим не менш, жодна гуманітарна місія не спроможна повністю вирішити проблеми жертв збройного конфлікту без активної участі населення.
Іловайськ, Україна. Будинок Івана Трофимовича Руденко був зруйнований під час обстрілів. © МКЧХ/ Юрій Орлов
Одним з тих, хто спостерігав за волонтерами, що розвантажували гуманітарну допомогу, яку ми привезли в той день, був 77-річний Іван Троміфович. Він прийшов щоб підтримати молоде покоління. І йому теж є що розповісти.
У серпні-вересні 2014 року він ховався від обстрілів де тільки міг – навіть у каналізації. «Я не знаю, як я вижив» – резюмує він. Його будинок також був зруйнований, але він не сумує. Іван Трохимович допомагає родині інвалідів, що проживає у частково зруйнованому будинку, вичерпуючи з горища дощову воду, щоб їх не затопило.
Минуло вже більше восьми місяців відтоді, як останній снаряд упав в Іловайську. Назва міста зникла з перших шпальт газет, а їх увага тепер прикута до інших місць і подій. Гуманітарна ситуація в Іловайську поступово поліпшується, але ще багато чого слід зробити, щоб місто повернулось до звичного життя. І щоб до Олександру Миколайовичу повернувся спокій, із яким він звик спостерігати з балкону за мирним життям у своєму місті.
