З нагоди 8 березня Світлана Скокова, спеціаліст зі зв’язків із громадскістю МКЧХ, наводить деталі історій деяких жінок, що опинилися у конфлікті в Україні.
Кількість загиблих чоловіків у нинішньому конфлікті в Україні значно вища, ніж серед жінок, як це зазвичай буває в конфліктах по всьому світу. І хоча жінки не вважаються окремою вразливою категорію населення, все ж існують ситуації, коли вони змушені стикатися зі специфічними проблемами під час збройних конфліктів. Наші колеги розповіли нам про молоду матір із Дебальцевого – міста, яке знаходилося під безперервним обстрілом протягом декількох тижнів, – що була змушена залишити підвал, в якому вона ховалася, щоб знайти їжу для свого немовляти. Дитина голосно плакала, і це було важко витримувати тим, хто був змушений ховатись в тому ж підвалі. Коли жінка вийшла на вулицю, її було поранено в руку уламком снаряду. Тієї миті вона вирішила тікати зі свого небезпечного міста і стала однією з переселенців разом із маленькою дитиною. Існує багато таких прикладів уразливості і особливих викликів, яких не можуть уникнути жінки в цьому конфлікті. Вони, як і раніше, повинні дбати про тих, хто від них залежить, вони втрачають своїх синів і чоловіків і мають знаходити засоби і шляхи для виживання своїх сімей.
І в той же час, вони довели свою дивовижну енергійність, самоорганізованість і, беручи до уваги обставини, неймовірний оптимізм. Ми сміялися крізь сльози разом із мешканкою Донецькіої області, яка розповіла про те, як взялася з допомогою своїх сусідів за відбудову свого села, майже вщент зруйнованого в через бомбардування. Коли вона зателефонувала урядовцям із проханням надати підтримку, вона почула у відповідь спантеличений голос: “Як це можливо, що ви телефонуєте з села, якого більше не існує?” До речі, їй вже багато вдалося здійснити, і велика частина населення Семенівки живе там знову. Інший приклад – 74-річна жінка, чий будинок неподалік від Донецького аеропорту нещодавно було зруйновано і перетворено на купу каміння. Зараз вона живе в гуртожитку для внутрішніх переселенців із дочкою та онуком. Вона страждає на пневмонію, якою захворіла, переховуючись у підвалі. Тим не менш, вона зізнається: “Ви знаєте, щоранку я відчуваю безмежну радість, коли бачу свою родину цілою та неушкодженою”.
