Заява для преси генерального директора МКЧХ Роберта Мардіні під час візиту до України, зроблена у Києві 1 вересня 2022 року.

The statement is also available in English.

Доброго ранку.

Радий вітати сьогодні в Києві представників як українських, так і міжнародних засобів масової інформації.

Я прибув до України для того, аби обговорити гуманітарну ситуацію з представниками органів влади та вчергове підтвердити вірність МКЧХ взятому на себе зобов’язанню підтримувати тих, кому потрібна допомога. Я зустрічаюся з представниками громад, що постраждали від міжнародного збройного конфлікту, аби самому почути, як ми можемо допомогти найкраще. Разом із командою МКЧХ в Україні я також знайомлюся з нашим гуманітарним реагуванням протягом останніх шести місяців, яке є продовженням нашої безперервної роботи в Україні з 2014 року, зокрема в Донецьку та Луганську.

Лише на цьому тижні по базі Українського Червоного Хреста у Слов’янську було нанесено удар і її було серйозно пошкоджено, що абсолютно неприпустимо і нагадує нам про високу ціну бойових дій в міських умовах для цивільного населення та інфраструктури.

Хотів би заявити, що глибоко стурбований бойовими діями, що відбуваються на Запорізькій атомній електростанції чи поблизу неї. Вселяє надію те, що команда МАГАТЕ наразі прямує до Запоріжжя з метою вивчення пошкоджень, оскільки ставки неймовірно високі. Коли об’єкти підвищеної небезпеки перетворюються на зони бойових дій, наслідки для довкілля та мільйонів людей можуть бути катастрофічними і тривати багато років. У разі радіоактивного витоку надати населенню гуманітарну допомогу буде складно чи взагалі неможливо. Отже пора припинити грати з вогнем і натомість вжити конкретних заходів, аби захистити цей та інші подібні об’єкти від військових операцій. Найменший прорахунок може спричинити спустошення, про яке ми шкодуватимемо десятки років.

Далі я хотів би розповісти про нашу пряму підтримку людей в Україні:

Спільно з Товариством Червоного Хреста України та іншими партнерами по Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця після 24 лютого МКЧХ набагато збільшив обсяг своєї гуманітарної допомоги. Обсяг реагування Руху в Україні та сусідніх країнах є безпрецедентним. Хотів би визначити зокрема три напрямки роботи:

• За спільною програмою з Міністерством соціальної політики України ми надали грошову допомогу близько 300 000 людей на загальну суму 1,5 мільярди грн. (близько 40 млн доларів США). Ця фінансова допомога надається тим, хто потребує її найбільше, зокрема неповним сім’ям, людям, що зазнали травм через конфлікт або людям з інвалідністю.
• У співпраці з місцевими водоканалами ми надали 9 мільйонам людей кращий доступ до чистої та питної води.
• І понад 700 000 вразливих людей зараз мають кращий доступ до медичних послуг.

Ми тісно співпрацюємо з ТЧХУ, і їхня робота просто вражає.

За тісної співпраці з місцевими та національними органами влади персонал наших організацій та численні волонтери Товариства Червоного Хреста України допомагали громадам по всій країні – від проведення тренінгів з першої допомоги в бомбосховищах до надання продуктів харчування переміщеним особам.

Але ця підтримка покриває лише невелику частину потреб, які щоденно бачать наші команди на місцях. Спільно з нашими партнерами ми продовжимо робити все, що можемо.

Хотів би сказати декілька слів щодо дуже важливого питання військовополонених:

На цей час нам вдалося відвідати лише декілька сотень військовополонених по обидва боки. Але ми знаємо, що є ще тисячі інших, доступу до яких ми ще не маємо. Ми продовжимо вимагати доступу до всіх військовополонених, керуючись нашими гуманітарними зобов’язаннями та мандатом за Женевськими конвенціями.

Минув місяць з моменту обурливого нападу на Оленівську виправну колонію. Незважаючи на активні конфіденційні перемовини, ми ще не отримали гарантій, необхідних для відвідування військовополонених, що там утримуються, та перевірки умов їх утримання. Ми докладаємо великих зусиль, щоб це змінити.

Вчора я зустрівся з сім’ями військовополонених, деякі з яких вже декілька місяців не мають новин від своїх родичів. Я був глибоко зворушений їхніми словами, почуттями та історіями. Важливість ролі МКЧХ – возз’єднувати розлучені сім’ї – зараз є для мене очевиднішою, ніж будь-коли. З лютого ми повідомили новини про родичів понад 3000 сімей. Ця робота дає сім’ям надію і є абсолютним гуманітарним імперативом.

Я поділяю розчарування тих сімей, що з тривогою чекають, але не отримують жодних новин взагалі. Сім’ї мають право знати долю своїх родичів, незалежно від того, живі вони, поранені чи мертві. Багато хто з тривогою чекає шість довгих місяців і потребує відповідей сьогодні. Вони не можуть чекати ще довше, як не можемо й ми.

Як генеральний директор МКЧХ я зараз запевняю всі сім’ї військовополонених про нашу повну та непохитну відданість нашому зобов’язанню: МКЧХ ніколи не припинить наполегливо та цілеспрямовано добиватися доступу до ваших родичів та інформації про них. Ця вимога є нагальною і не підлягає обговоренню.

Доступ до військовополонених означає, що ми можемо контролювати та вимагати покращення умов їхнього утримання та поводження з ними. Він дозволяє їм залишатися на зв’язку зі своїми родичами. Наприклад, нещодавно ми сприяли перевезенню понад 1000 листів полонених військовослужбовців з Росії до України, де їх буде передано їхнім сім’ям. Ми тісно співпрацюємо з цього приводу з Національним інформаційним бюро Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

Як Україна, так і Росія згідно з Третьою женевською конвенцією мають юридичні зобов’язання сприяти цій вкрай необхідній роботі. Це більше, ніж зобов’язання, вчиняти так правильно та етично. І це на користь обом сторонам.

Я знаю, що в людей є питання щодо ролі МКЧХ в Україні, і я вважаю, що важливо прояснити, що ми можемо і чого ми не можемо як організація.

Ми не можемо примусити до виконання цих норм у цьому чи будь-якому іншому збройному конфлікті. За це відповідають сторони, особливо в умовах міжнародного збройного конфлікту, зокрема на окупованій території. Подобається це їм чи ні – на воюючі сторони покладено обов’язок виконувати норми, з якими вони погодилися.

МКЧХ як гуманітарна організація не в змозі примусити до дії уряди чи збройні сили. Ми не маємо зброї. Ми не політики.

У випадку з комбінатом «Азовсталь» МКЧХ сприяв безпечному виходу комбатантів з території комбінату при взаємодії зі сторонами збройного конфлікту. Враховуючи, що вони в той час були військовополоненими в руках неприятеля, ми зареєстрували їхні дані, вважаючи, що МКЧХ згодом отримає дозвіл на їх відвідування. Але ми не можемо гарантувати безпеку військовополонених після того, як вони потрапили до рук неприятеля, оскільки давати такі гарантії просто за межами наших можливостей.

Ми дійсно хочемо, щоб люди знали, що поза публічним простором ми піднімаємо зі сторонами різні питання і робимо це в прямий та безкомпромісний спосіб. Ми також постійно пропонуємо свою підтримку як нейтрального посередника для сприяння досягненню домовленостей гуманітарного характеру між сторонами. Згідно з нашим мандатом та методами роботи ми робимо все це в двосторонній та конфіденційний спосіб. Результат цієї роботи не завжди є очевидним, а зміни можуть займати певний час. Наша конфіденційність не є безумовною. Ми робимо публічні заяви у випадках, коли двостороння співпраця не дає результатів, і коли ми вважаємо, що це буде на користь людям, що постраждали від збройного конфлікту. Але перш за все ми зосереджуємося на діалозі між сторонами. Наш досвід показує, що цей підхід дає свої плоди.

Нарешті, перш ніж я почну відповідати на запитання, я хотів би знову повторити, що протягом останніх шести місяців загинули безліч цивільних осіб і було пошкоджено та зруйновано численні об’єкти критично важливої цивільної інфраструктури. Безліч разів лікарні, торгові центри, школи, мости, квартири, залізничні станції та будинки зазнали пошкоджень чи були зруйновані. Через бойові дії було пошкоджено системи водо-, електро- та газопостачання, медичні заклади та школи. Це особливо тяжко для дітей, яким сьогодні немає куди повернутися до навчання.

Це вказує на ризики, нерозривно пов’язані з бойовими діями в міських умовах. Використання вибухової зброї широкого радіусу дії проти військових цілей в житлових районах може становити порушення міжнародного гуманітарного права, яким забороняються невибіркові та непропорційні напади. Я на власні очі бачив тяжкі та довготривалі наслідки таких бойових дій в таких місцях, як Алеппо, Саада та Мосул. Напади на об’єкти цивільної інфраструктури та перешкоджання наданню життєво необхідних послуг нівечить життя громадян та цивільні об’єкти. Сьогодні в Україні вони мають припинитися.

Саме тому існує міжнародне гуманітарне право. В ньому викладені норми, що застосовуються до міжнародних збройних конфліктів, що захищають сьогодні нас та майбутні покоління. І це більше, ніж просто норми: Женевські конвенції є вираженням нашої спільної гуманності і є остаточною гарантією дотримання гідності в умовах спустошення від збройного конфлікту. Ми будемо підтримувати їх імплементацію та продовжимо рішуче добиватися дотримання цих цінностей.

Дякую.