Відновлення електропостачання прифронтових сіл на сході України: робота з ризиком для життя

Відновлення електропостачання прифронтових сіл на сході України: робота з ризиком для життя

Пан Галгаш розмовляє із співробітницею МККК у місцевому представництві компанії. © МКЧХ/ Джессіка Беррі/ Старобільськ, Луганська область, Україна.

Коли конфлікт розростається, лінія фронту розрізає не тільки громади, що проживають на цій території, але завдає шкоди і системам водо- та електропостачання, залишаючи оселі без світла та зв’язку із зовнішнім світом, паралізуючи роботу лікарень, що залежать від цих життєво важливих систем, примушуючи школи та інші установи закриватися.

Останні шість років сорокасемирічний Едуард Анатолійович Галгаш пропрацював у ТОВ «Луганське Енергетичне Об’єднання» («ЛЕО»), що входить до складу Energy Standard Fund Ltd., але йому ніколи не доводилось працювати у таких складних умовах, як зараз.

Коли влітку минулого року на сході Україні активізувався конфлікт, пересуваючи хитку лінію фронту то взад, то вперед, електромережі, які обслуговуються ТОВ «Луганське Енергетичне Об’єднання» по всій Луганській області, постраждали від військових дій. Для реалізації екстрених заходів 90 осіб зі складу управлінського та технічного персоналу, в тому числі пан Галгаш, заступник директора компанії, виїхали із Луганська на територію, контрольовану українським урядом, і облаштувались в регіональному офісі компанії в м. Старобільськ. Під час недавнього вранішнього інтерв’ю він пояснив чому: «Звідси ми можемо контролювати нашу роботу в районах, підконтрольних уряду, в той час як приблизно 30 наших колег, які залишилися в Луганську, підтримують роботу мережі з іншої сторони лінії фронту».

«Ми постійно у контакті з ними, – додає він. – Мережа електропостачання – це як кровоносні судини, їх неможна просто так розрізати навпіл».

До минулого року «ЛЕО» забезпечувало роботою більш ніж 300 чоловік. Та через збройний конфлікт місцева економіка різко пішла на спад, в результаті чого ця компанія, як і багато інших, була змушена звільняти працівників.

На сьогоднішній день «ЛЕО» бракує не тільки персоналу. Члени бригад, що займаються ремонтом і технічним обслуговуванням, ризикують життям, встановлюючи в селах по обидві сторони фронту пошкоджені лінії електропередач і трансформатори, до того ж на цих територіях часто зустрічаються міни та нерозірвані боєприпаси. За останній рік трагічно загинули шість працівників.

Робота техніків та інженерів можливо більш фізично безпечна, ніж робота майстрів-ремонтників на місцях, але їх становище також важке. Вони працюють, зігнувшись перед моніторами комп’ютерів, які стоять на білих пластикових столах в регіональному офісі – такі умови роботи далекі від ідеальних. В операційному залі, у сусідній кімнаті на всю стіну розміщено відображення сітки електромережі, яка виглядає як гігантський лабіринт. «У Луганську все комп’ютеризовано,- жаліється пан Галгаш, – але тут ми працюємо із системою, яка була створена, можливо, 50 років тому».

Природа також додає клопоту. «Вчора трапилась сильна буря, і за ніч чергового викликали на аварії декілька разів», – каже Едуард Галгаш. «Навіть в наших будиночках світло вимикалось,- жартує він, говорячи про дитячий табір, який належить компанії, де його команда живе після приїзду в Старобільськ. – Це єдине місце, де сьогодні вранці все ще немає електроенергії».

Різко зростаючі ціни на паливо разом із зростаючим дефіцитом обладнання та запасних частин стали ще одним випробуванням для заводських та інших служб після початку конфлікту на сході України рік тому. У січні минулого року МКЧХ надав «ЛЕО» запасні частини і олію для пошкодженого трансформатора. Є плани замінити ще два трансформатори, які обслуговують постраждалі села поблизу лінії фронту. При дуже нестійкому перемир’ї в цьому районі, яке настало з середини лютого, є дуже мало часу, щоб його втрачати.

«Допомагаючи ремонтувати і налагоджувати пошкоджені об’єкти інфраструктури, такі як електро- та водо постачання, ми даємо людям, які були позбавлені води й електрики в розпал конфлікту, можливість повернутися до нормального існування, – говорить Майкл Шерінг, координатор програм водопостачання та забезпечення житлових умов МКЧХ у Києві. – Це також трохи полегшує життя сімей вимушених переселенців, які повертаються додому».

Повернувшись до Старобільська, пан Галгаш запропонував поїхати до літнього табору, щоб краще зрозуміти умови, в яких він і його колеги мешкають цими днями.

Інженери працюють в умовах, далеких від ідеалу. © МКЧХ/ Джессіка Беррі/ Старобільськ, Луганська область, Україна.

Інженери працюють в умовах, далеких від ідеалу. © МКЧХ/ Джессіка Беррі/ Старобільськ, Луганська область, Україна.

Розташовані в сосновому лісі, охайні, яскраво пофарбовані будиночки під гостроверхими дахами здавались недоречним помешканням для інженерів і менеджерів компанії, які більш звикли до комфортного міського способу життя, ніж до повного незручностей життя у лісі.

Літній табір здається не належним притулком для інженерів. © МКЧХ/ Джессіка Беррі/ Старобільськ, Луганська область, Україна.

Літній табір здається не належним притулком для інженерів. © МКЧХ/ Джессіка Беррі/ Старобільськ, Луганська область, Україна.

«Це гуртожиток, в якому я мешкаю разом із чотирма іншими колегами»,- каже заступник директора, відкриваючи двері і освітлюючи ліхтарем тісно розставлені ліжка та купи особистих речей. «А тут їдальня, де всі ми їмо», – додав він, зайшовши до іншого будинку. На питання, про що він і його колеги говорять вечорами, пан Галгаш посміхнувся: «Ми в основному говоримо про роботу, крім випадків, коли по телевізору йде футбол».

У просторій кухні табору три кухарі нагрівають воду у великих казанах.

«Зазвичай вони готують для дітей під час літніх канікул,- каже пан Галгаш, знайомлячи нас із трьома жінками. – Зараз вони працюють повний робочий день для нас».

«Це майже те ж саме,- каже шеф-кухар, тоді як інші дві жінки черпаком наливають нам чай. – Тільки ці хлопці вищі. І їдять вони більше!»

Кухарі літнього табору наливають чай для відвідувачів. © МКЧХ/ Джессіка Беррі/ Старобільськ, Луганська область, Україна.

Кухарі літнього табору наливають чай для відвідувачів. © МКЧХ/ Джессіка Беррі/ Старобільськ, Луганська область, Україна.

Незважаючи на спартанські умови, жінки-співробітники компанії також живуть у таборі, дочка пана Галгаша, інженер, є однією з них.

«Ми думаємо, що ще деякий час ми будемо тут», – стоїчно підсумовує її батько, озираючись на будиночки під похмурими соснами. «Ми усі хотіли б повернутися додому, – додає він трохи мрійливо,- але, якщо ми хочемо підтримувати систему в робочому стані, у нас немає іншого вибору, окрім як залишитися тут і терпляче очікувати, поки ситуація не поліпшиться. Наші колеги в Луганську кажуть те саме».

Команда МКЧХ залишає літній табір, де живуть інженери-переселенці. © МКЧХ/ Джессіка Беррі/ Старобільськ, Луганська область, Україна.

Команда МКЧХ залишає літній табір, де живуть інженери-переселенці. © МКЧХ/ Джессіка Беррі/ Старобільськ, Луганська область, Україна.

Share this article